Жінка його мрії

– Тобі коли у консульство? - вона підкурила сигарету, тримаючи її одними кінчиками пальців, і вже потім лиснула поглядом по трасі з брудними чорними калюжами. Погляд підвівся вище, і він прослідкував за ним. Вікна гасли, згорталися жовтими шматочками фольги; зорі тремтіли, нагадуючи дешеві солодкі бурульки, підвішені над містом, з рожевими обламаними клешнями вулиць. Він знову пригадав снігуроньку в дешевих чорнильного кольору колготках, з блискітками, наче дроблене скло, з пружними ногами, довгими і незграбними; він чомусь пригадував, як вона рухалася навколо ялинки зигзагами. Машина котила порожньою вулицею, і він весь час повертався до початку їхнього дня, дня, що обіцяв багато чого, як і все в житті, а приніс пустоту, як у діжі, а ще у його свідомості настирливо з’являлася снігуронька, мовби у зламаному слайдоскопі чи дешевій порнокартині. Йому задерло в горлянці. Лада зробилася непомітною. Вона відчула це і просто цікавою білочкою сиділа на задньому сидінні і спостерігала за його потилицею. Обом, скоріше за все, хотілося позбутися цієї ночі. Хоча це тільки йому видавалося. Проте хвилин за десять до того, як приїхати, він повернувся у дійсність, щоправда, виходило так, начебто він увійшов у кімнату, а відчув себе ув’язненим у тюремній камері. Шум коліс, шум мотора, шум парку наводили на нього якусь божевільну втому, котра завжди буває перед тим, коли ти дійшов до чатованої в пам’яті, в уяві межі, і ось - відбулося. Насправді вона, Лада, підвела його до того, що він сам хотів, але впродовж стількох років боявся вимовити вголос. Він солодко видихнув. Машина припаркувалася біля безлюдної стоянки, забитої важкими лендроверами і хамерами. Вистрілив свіжим зеленим потоком фонтан зеленого вогню за будинками, розсипаючись малиновими і жовтими цвяшками на дахи. Але Лада мовчала, і він повів машину трохи далі.

– Висадиш мене на Городецького. Я пройдуся пішки. А ти їдь. Машину завтра заберуть, - сказала вона і пішла, навіть не поцілувавши. Вона зникла так швидко, що він не встиг кліпнути оком.

Зараз місто повернулося іншим боком. Глухо і напівтемно тягнувся він Повітрофлотським, потім зупинився на роздоріжжі і повернув на Солом’янку. Віддаля побачив темний кострубатий патик ялинки. Там вітер крутив вихори, хилитав гірляндами і гуляв порожнім місцем зміїстими тінями. Він об’їхав кілька разів площу, ялинку, маленький вибілений будинок, що якимось дивом примостився до бетонних склепів. У нього зарізало у лівому оці. І він повернув до скляної будки дешевої кав’ярні, неправдоподібно довгої, з низькою стелею. У кав’ярні було порожньо. Знову цей паскудний сірий колір, що переходив у сині тони, і зверху, прорізами, іржавий, на цей раз від мініатюрних лампочок, вмонтованих у стелю. Наприкінці, в самому кутку, під миршавою ялинкою сиділа вона, дівчисько у брудній білій куртці снігуроньки і синіх колготках з золотими блискітками, що в цій обстановці виглядали достатньо шикарно. На вигляд їй було не більше вісімнадцяти. Вона сиділа за столиком, занадто низьким, тому вся зсутулилася, піднявши плечі, і пила з білого пластикового стаканчика паскудну горілку. На столі, в одноразовій тарілці, лежав надгризений бутерброд, наче одірвана з жилами чиясь плоть. Він підійшов і сів. Руки у неї були з довгими ворушкими пальцями, видавалося, що від них іде тепло, життєдайна сила. І дійсно, ближче вона виглядала незграбним цибатим дівчиськом, з ніжним обличчям і суворими чорними бровами. Вона була вродливою, аж занадто. Тут наповзло на нього: так, ця зустріч невипадкова. Але він струснув головою на її мовчазний прихований подив. І в цю хвилину вона подивилася на нього так, як дивляться на чоловіків дівчата з вулиці. Шум у вухах і голові наростав. Він підвів руку, затягнуту в чорну рукавичку, і торкнувся скроні двома пальцями. Краєм ока крізь щілину напівпрочинених дверей він побачив шпиль пожежної частини. Зараз знову в пустій кав’ярні потягнуло холодом, і щось невимовно противне надавило на плечі. Він сидів у модному пальті, з широкими плечима, з вгодованим рожевим обличчям, розпускаючи бутонами квітів міазми іншого світу. Значить, відлягло, знову вернулася впевненість. Принаймні так дівчина повинна це зрозуміти зараз.