Марево

— Хай ваше життя буде таке ж солодке, як ця халва! — вигукував продавець халви, випереджаючи іншого купця, який тільки-но побажав, щоб аллах не визначив вам захворіти на чужині.

— О насолода мого серця, хай будуть щасливими твої кроки! — пронизливо кричав один купець, піднімаючи до обличчя руки з пофарбованими хною нігтями.

— Я візьму тебе в обійми своїх найкращих надій, — репетував інший. — Хай ніколи не стануть м'якими твої ребра.

— Ти поїдеш на коні своїх кращих бажань, якщо купиш у нас хоч один халат, — додавав третій.

В цій країні, кращі товари якої — килими, кокони, мигдаль, сушені абрикоси, кишмиш — не вдається продати за кордоном навіть зі збитками, вдала торговельна операція вважалася, мабуть, найвищим щастям. Торгівля перетворилася в мистецтво, в культ, у своєрідну філософію. Адже ще стародавні мудреці говорили, що основа торгівлі грунтується на дурості. Кожен, хто купує товар, якого не знає, буде обдурений. В операціях не треба церемониться, бо хитрі люди говорять: сором'язливість зменшує хліб насущний. Є два види торгівлі: один — операція, другий — подорож. Подорож надто небезпечна: в ній, як плаваючому в морі, — прибутків по кісточки, а збитків по шию. Операція ж небезпечна тим, що ти можеш не знати покупця. Отже, шукай його, мов своє щастя, і торгуйся, бо світ тримається людиною, а людина торгівлею.

Напроти караван-сарая, в якому зупинилася експедиція, просто посеред вулиці, сидів на землі бродячий дервіш[9]. Брудний, волосатий, у високому повстяному капелюсі, з шкурою леопарда на плечах, яка служила йому й за плащ і за ковдру, дервіш являв собою незвичайне видовище. На грудях у нього висіла посудина для збору подаянь — кашкул, зроблена з шкаралупи кокосового горіха, чорні зернясті чотки змією обвивалися навколо руки, другою рукою дервіш час од часу підносив до уст великий буйволячий ріг, гучно трубив у нього й кричав відчайдушним пронизливим голосом:

— Я-хакк!

— Що він кричить? — запитала Елла. — Мені стає страшно від голосу цієї людини…

— Він хоче сказати, що істина, тобто бог — це не хто інший, як він сам, бродячий дервіш, — пояснив Трубачов. — Ці слова вперше вимовив містик Халладж, який жив у десятому столітті. За них він поплатився надто дорого: його спалили живцем у Багдаді. Але сучасних дервішів ніхто не спалює, бо вони, стверджуючи, що немає бога, крім самої людини, все ж моляться аллаху п'ять разів на добу, про що ви можете пересвідчитися хоча б з того, що біля дервіша лежать молитовний килимок і глечик для ритуального обмивання. — Все одно я його боюся, — повторила Елла. — Зверніть увагу, який у нього погляд.