Марево

Ну вам, ясна річ, краще взяти стопку, бо чоловік ви молодий, знайомих таких у вас ще немає. Берете ото, значить, стопку, дрючок і йдете. Дивитесь — вепр! Ви як хрокнете, він тільки — шелесь! — і побіг лісом прямісінько до річки, на те місце, що ви піском посипали. Бо воно ж найслизькіше. Добігає до річки, розгониться — геп на лід! Упав і лежить, не їде! Бо під щетиною ж не лід, а пісок! І поки ото вепр лежить, задравши ноги, і дивується, чому він лежить, а не їде, ваш товариш любісінько собі виходить з кущів, бере налигача і зв'язує вепрові передні ноги. Потім бере другого налигача і в'яже йому задні ноги. Тут підбігаєте і ви з дрючком і стопкою, просовуєте дрючок вепрові під ноги, берете з товаришем кінці дрючка на плечі і тягнете вепра просто на кухню. А стопку сховайте в кишеню, щоб бува дружина не побачила. Хоча я й забув, що ви ще не одружений.

— Ви, мабуть, хочете розвеселити мене після своїх розповідей про москітів і лихоманки? — сказав Трубачов. — То повірте, що я не шкодую. Я радий, що поїхав у цю країну.

— Добру справу завжди робиш з радістю, — облишивши жартівливий тон, відповів йому професор. — А щоб були для цього сили, давайте спати.

Другого дня машина в'їздила в Келат — мале, безладне містечко, брудне і тісне, мов ущелина в горах. Лише одна вулиця в місті була широка і вела вона просто до центра, де був тийунче — базар, на якому, як відомо, завжди знайдеться тимче, щось на зразок невеличкого готелю, караван-сарай для приїжджих. Широкою вулицею, центральною площею, гамірливим базаром на в ній, круглими хаузами з непорушною зеленою водою і гніздами недоторканих лелек — птахів миру — на поодиноких дахах Келат нагадував перше-ліпше азіатське місто.

Маленькі хлопчаки у високих кудлатих папахах і порваних халатах бігли за машиною кричали щось незрозуміле, верхівці на сухоногих конях, на різномастих ішаках, на верблюдах поспішали на базар і здивовано дивилися вслід зеленому незграбному чудовиську, що сердито гуло й сповнювало повітря вонючим димом.

Базар був для міста всім. Тут можна було придбати все, що треба з одягу й продуктів, тут дізнавалися про останні новини, слухали кращих співців і музикантів, дивилися танці і фокуси заїжджих факірів, тут вирішували питання про шлюби, обговорювали народження дітей і похорони померлих родичів. Тут можна було зустріти струнких туркменів у своїх традиційних шапках — тельпеках, мускулястих, як і личить жителям гір, курдів, похмурих афшарів, пишних каджарів і, звичайно ж, персів, або фарсів, як їх тут називали, гнучких, окатих, червоногубих.