Янголи і демони

— То чому ж ви не відкриєте світові очі? — поцікавився Ленґдон.

Колер байдуже знизав плечима.

— Чи варто здіймати галас через таке дрібне непорозуміння? ЦЕРН — це набагато більше, ніж глобальна комп’ютерна мережа. Наші науковці творять чудеса чи не щодня.

Ленґдон запитально подивився на Колера.

— Чудеса? — Це слово безумовно не належало до лексикону гарвардських професорів природничих наук. Чудеса вони залишали богословам.

— Чому так скептично? — здивувався Колер. — Я думав, ви займаєтесь релігійними символами. І не вірите в чудеса?

— Щодо чудес я не маю чіткої позиції, — відповів Ленґдон. Особливо про ті, що відбуваються в наукових лабораторіях.

— Можливо, я вжив не те слово. Я просто намагався говорити вашою мовою.

— Моєю мовою? — Ленґдонові раптом стало неприємно. — Мені шкода вас розчаровувати, сер, але я вивчаю релігійну символіку — я науковець, а не священик.

Колер різко загальмував і повернувся, його погляд пом’якшав.

— Ну звісно! Як я міг мислити так примітивно? Справді, щоб досліджувати симптоми раку, не конче самому хворіти на нього.

Ленґдон ніколи не чув цієї ідеї саме в такому формулюванні. Вони рушили далі. Колер задоволено кивнув.

— Думаю, ми з вами чудово порозуміємося, містере Ленґдон. Ленґдон чомусь не був у цьому впевнений.

З якоїсь миті Ленґдон почув десь попереду глухий гуркіт. Із кожним кроком він гучнішав, відлунюючи у стінах. Гуркіт начебто долинав із протилежного кінця коридору.

— Що це? — нарешті не витримав Ленґдон, змушений майже кричати. Йому здавалося, що вони наближаються до діючого вулкана.

— Камера вільного падіння, — коротко відповів Колер, нічого більше не пояснюючи.

Ленґдон вирішив не допитуватися. Він утомився, а Мак-симіліан Колер, схоже, зовсім не прагнув виявляти гостинність. Ленґдон нагадав собі, для чого прибув сюди. Ілюмінати. Десь у цьому величезному будинку лежить труп… із тавром, заради якого він щойно подолав три тисячі миль.

Наприкінці коридору гуркіт перетворився на заглушливе ревіння, підлога під ногами вібрувала. Вони повернули за ріг, і праворуч з’явилась оглядова галерея. Чотири вікна з грубим склом в округлій стіні нагадували ілюмінатори в субмарині. Ленґдон зупинився і зазирнув в одне з вікон.

Професорові Роберту Ленґдону доводилося бачити в житті всілякі дивні речі, але такої дивовижі він іще не бачив ніколи. Він навіть кілька разів змигнув, щоб упевнитися, що це не галюцинація. Він дивився у величезну круглу шахту. Там, наче в невагомості, висіли в повітрі люди. Троє. Один помахав йому рукою і зробив у повітрі сальто.

О Боже, подумав він. Я потрапив до Країни Оз.

Дно шахти затягувала дрібна сітка. Крізь отвори в сітці виднів-ся велетенський пропелер, що обертався з шаленою швидкістю.