Срібні ковзани [Hans Brinker, or The Silver Skates - uk]

РОЗДІЛ IV

Ганс та Гретель знаходять друга

Опівдні, під час перерви, наші молоді друзі сипнули разом із школи, щоб потренуватися годинку на каналі.

Вони каталися лише кілька хвилин, коли це раптом Карл Сгуммель глузливо мовив, звертаючись до Гільди:

— Глянь-но туди… яка ловкенька паронька з’явилася он там, на льоду! Ну та й голодранці ж! А ковзани, ковзани які, — глянь! їх, напевне, подарував їм сам король.

— Я бачу тільки, що це дуже завзяті діти, — відповіла Гільда м’яко. — їм, мабуть, нелегко було, вивчитися бігати на таких недоладних оцупках. Адже ж вони дуже бідні селяни, знаєш. Хлопець, мабуть, змайстрував собі ті ковзани сам.

Карл трохи зніяковів.

— Завзяті, кажеш… Можливо… Що ж до їхнього ковзання, то подивись, як вони бігають… тільки-но рушать вперед, як відразу вже й спотикаються… Я гадаю — їм слід бігати на ковзанах під музику тієї п’єси staccato[7], що ти її вчила.

Гільда весело розсміялася й відбігла від нього. Догнавши невеличку зграйку своїх товаришів, вона промчала повз них і зупинилася коло Гретель, яка жадібними очима стежила за спортивними розвагами школярів.

— Як тебе звуть, дівчинко?

— Гретель, юфроу,[8]— відповіло дівчатко несміливо, — адже ж Гільда переважала її і родом, і багатством, хоч вони й були майже однолітки. — А мого брата звуть Ганс.

— Ганс — дужий хлопець! — промовила Гільда весело. — Він, здається, зовсім не відчуває холоду, — можна подумати, що всередині в нього є тепла грубка; а ти, мабуть, добре змерзла. Тобі слід було б одягатися дещо тепліше, малятко.

Гретель, якій більше нічого було вдягти, силувано засміялася, відповідаючи:

— Я зовсім не така маленька. Мені вже минуло дванадцять років.

— О, прошу пробачення. А мені, бач, майже чотирнадцять років, але я виросла така велика для свого віку, що всі інші дівчатка видаються мені маленькими, а втім, то пусте. Може, ти в мої роки будеш іще вища за мене; але для того треба вдягатися тепліше: якщо дівчатка тремтять з холоду — вони погано ростуть.