![Дика енергія. Лана [Дикая энергия. Лана - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/2/0/dika-energiya-lana-dikaya-energiya-lana-uk-download.jpg)
Дика енергія. Лана [Дикая энергия. Лана - uk]
- Автор: Дяченко Марина та Сергій
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 966-8317-83-1
- Переводчик: Іван Андрусяк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Дика енергія. Лана [Дикая энергия. Лана - uk]». Краткое содержание книги:
— Ця сволота труїть вас за ваші гроші.
— Але без цього вона б не дожила до ранку! — вихоплюється в мене.
Броньовані плити його обличчя ледь помітно зміщуються — він супиться.
— Багато хто не доживає. Енергії не вистачає на всіх. Її все одно не вистачає! Тому… такі людожерські штрафи.
Стає тихо. Єва мовчить. Я мовчу. Світлячки в банці потроху завмирають.
— Іди, — каже контролер. — Забирай її… І щоб духу вашого тут не було.
Я дивлюсь на нього і не вірю своїм вухам.
— Іди! — повторює він голосніше. — Рахую до п’яти. Раз…
Я підхоплююсь, ніби мене кольнули шилом. Єва відстає тільки на одну секунду. Ми з нею зіштовхуємося в дверях, прориваємося, плечем до плеча біжимо темним коридором… І вириваємося під небо. Праворуч — стіна покинутої вежі. Ліворуч — огорожа звалища.
— Чотири, — каже контролер десь там, позаду, в порожній кімнаті.
Я чула про таку забаву. Відпускають жертву, а потім наздоганяють — і вбивають ніби при спробі втечі. Така собі поліцейська розвага.
Ми біжимо. Пролітаємо крізь площу. Вилітаємо на вулицю, пірнаємо у підворіття, пробігаємо його наскрізь. Із-під ніг кидаються врозтіч пацюки. Нам учувається гонитва за спиною — цей контролер бігає так, ніби й не людина він зовсім…
Нарешті зустрічаються люди. Двірник крутить педалі машини для прибирання: із-під круглої щітки розлітаються обгортки цукерок і упаковки від енерджі-дрінку. Він дивиться на нас, як на шалених, і тоді ми трохи сповільнюємо темп.
При свідках контролер нас не вбиватиме…
Чи вбиватиме?
Ми нарешті наважуємося озирнутися.
Погоні нема. Давно пролунав рахунок «п’ять», та переслідувач так і не з’явився.
Ми падаємо на край хідника. Сідаємо, намагаючись перевести подих. Підповзає рознощик дрінку і з ним гусеничний візок із бутербродами. Бездумно встромляю в шпарину візка свою кредитну картку — засвічується обурене червоне око. Я забула: грошей нема…
А от дрінк нам належиться безкоштовно. Ми випиваємо по дві банки.
— Як ти?
Єва з хвилину мовчить, ніби дослухаючись до власних відчуттів.
— Дивно… В голові паморочиться. Слина гірка. Але ніби жива… Як ти гадаєш, він брехав?
Може, й брехав. Я знизую плечима.
— Він нас відпустив? — обережно запитує Єва.
— Та ніби.
— І соціальний код не записав?!
— Ні.
— Так не буває, — каже Єва, поміркувавши.
Я ледве підводжусь — усі м’язи ниють, усі суглоби болять.
— Слухай, подруго… Ранок настав. Ми живі. Чого ще? Ходімо спати, а то ввечері на роботу.
Я підводжуся й дибаю по вулиці, кручу головою, намагаючись зорієнтуватися. Тепер уже нам рикша не світить, доведеться на своїх двох добиратися…
Єва наздоганяє мене і кладе руку на плече.
— Знаєш…
— Що?
— Спасибі тобі, — каже вона ледь чутно.
Минає кілька днів. Щовечора, входячи в мережу й перевіряючи, чи є пакет, я тремчу, як миша на барабані: чи буде в мене енергогодина? Чи… офіційне повідомлення про штраф?!
Але нічого не відбувається, і я потроху припиняю смикатися. Зрештою, якби контролер надумав шукати нас, уже знайшов би.
Що більше я про нього думаю, то більше помічаю дивного. Ось, наприклад, він навіть не спитав, як ми вийшли на дилера, хто назвав нам адресу й пароль. Кажуть, у контролерів є спеціальні методи дізнання — щось приховати від них просто неможливо…
Якось уночі, одразу після енергетичної години, я йду до магазину з рибами, що світяться. За прилавком замість хлопця з пташиними очима стоїть похмура негарна дівчина.
— Привіт, — кажу недбало. — А де тут… такий працював хлопець? З чорними очима?
— Тут я працюю, — каже вона похмуро. — Більше ніхто. І вакансій немає, не сподівайся.
— Послухай, мені дуже треба його знайти.
— Такого тут нема й не було, — каже вона вперто. — Купуватимеш — то купуй. А ні — забирайся. Ходять тут усякі.
За інших обставин я б їй пояснила, що бути такою грубою — погано. Дохідливо пояснила б, на все життя. Але тепер нема бажання з нею зв’язуватися. Я просто розвертаюся й виходжу.
На перехресті танцюють хлопець і дівчина.
Добре танцюють, з душею. Натовп стоїть довкруж і плескає в долоні — нічого особливого в цьому ритмі немає, простішого не придумаєш. Я зупиняюся поряд і знічев’я починаю відбивати синкопи.
Заарештували зв’язкового? Чи він сам утік від гріха подалі? Може, він і неживий уже?
Дивлюся на веселі обличчя навкруг. Згадую слова контролера: «Багато хто не доживає. Енергії не вистачає на всіх».