Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва

Покоління «вісімдесятників», яке прийшло в літературу достеменно при кінці соцреалістичної епохи, відчувало не лише сп’яніння від свободи, але ще й певне запаморочення дезорієнтації, коли все навколо змінювалося надто швидко й доводилося воднораз вибудовувати заново систему естетичних вартостей і пріоритетів, повертати цінності (у прямому — заборонені тексти — й переносному сенсі), означувати параметри автентичного національного класичного канону й віднаходити викреслених з того канону попередників, які б стали літературними «батьками» чи «дідами» для ґенерації кінця століття. І в літературній критиці, і в есеїстиці, і в художніх текстах можна виокремити більш чи менш цілісний полемічний дискурс, побачити обриси ще одної дискусії про шляхи модернізації вітчизняного письменства, його нові пріоритети й орієнтації. Чи не всі помітніші письменники вісімдесятих — дев’яностих роздумують про новий статус митця, поета, знову, як і в ранньому модернізмі початку століття, актуалізується проблема вибору між барикадою й вежею зі слонової кістки, між обов’язком перед соціумом та відповідальністю перед мовою. Зречення громадянських зобов’язань відбувається не завжди безболісно, але все ж менш травматично, ніж століття тому, «мужність», як писала Оксана Забужко, виявляється потрібною не для бою, а для творчого усамітнення «в робітні // під лютий гул поблизьких барикад».

Недавнє минуле заперечується рішуче й пристрасно, насамперед відкидається настанова на зображальність, соціальну аналітику, ідеологічну дидактику тощо. Без такого розрахунку з соціалістичним реалізмом ніякий поступ чи оновлення просто не могли б відбутися. Авангардних жестів не бракувало, молоді прозаїки з якоюсь іноді сливе підлітковою бравадою хапалися за табуйовані теми (секс, алкоголь, наркотики, пригоди з повіями…), яких нарешті не викреслювали пильні редактори й цензори, часто демонструючи трохи кумедну — як на кінець XX століття — м’язисту маскулінність, неодмінним атрибутом якої має бути зневага до жінки й добра обізнаність з міцними напоями. Це були симптоми, можливо, що й неуникненної дитячої хвороби, і перебільшувати її загрозу аж ніяк не варто.