Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Однією з перших письменницьких спроб, до якої потай вдався пізніше син, пишучи тільки для себе, було міфічне воскресіння батька, покровителя дитинства. У мало не біблійних вимірах, у масштабі новоствореної міфології постать батька з Цинамонових крамниць і Санаторію Під Клепсидрою безперервно повертається життю — завдяки втіленню в світ оточуючих речей, як-от: опудало птаха, хутро, яке пульсує його диханням, зварений, та все ще здатний до успішної втечі краб… Дух батька міняє маски, зазнає різних реінкарнацій, завдяки яким існує й надалі, попри свою позірну відсутність. Форми, що з ним зжилися, приховують його в собі, він стає їхньою есенцією. За допомогою усіляких процедур поетичної магії Шульц повертає існуванню свого покійного батька, анулює в міфі те, що трапилося в дійсності. Посмертно він ніби робить його своїм духовним alter ego, виразником своїх поглядів, головним міфологом свого дитинства, з найкращими часами якого нерозривно зрослася аскетична батьківська постать, занурена в таємничі крамничні ритуали. Тож він наказує затримати, чи радше повернути назад час у Санаторії Під Клепсидрою, — до моменту, коли батько ще жив, — разом з усіма атрибутами повернутого подібним чином часу, а отже і з можливістю видужати. І от, десь у міфічному часі, на маргінесі часу, який минає в одному напрямку, він забезпечує батькові цю половинчасту, умовну екзистенцію — в мистецтві.

Мати, Генрієта, дебела й пухка, не лише огрядністю відрізнялася від павукоподібного чоловіка Якуба. Вона одна своєю психічною погідністю та врівноваженістю лагодила в сім'ї панівну тут збентеженість і надмір нервової вразливості. Присутність матері була для Бруно запорукою безпеки, гарантією стабільності родинного дому, який хилився до занепаду внаслідок хвороби батька. Багато років вона присвятила доглядові за хворим чоловіком і наймолодшим сином, слабке здоров'я якого вимагало постійного піклування й опіки, адже він усе життя страждав на серце, в якому крилася вроджена вада. Вона ніколи гостро не картала його, знаючи про чутливість Бруня і не бажаючи його уразити. Він запам'ятав її назавжди як ту, від кого йому ніколи не загрожувала небезпека докорів на підвищених тонах, як стража домашнього затишку. В цій ролі опікуна вона пізніше кілька разів з'явилася у літературних творах Шульца, але завжди на маргінесі, на дальшому плані. Мати не посіла у Шульцовій міфології такого ж почесного місця, як батько, вона була духовно дальшою, а її завбачлива життєва тверезість зумовила те, що її оминуло міфологічне підвищення. «То було дуже давно, — пише Шульц. — Матері тоді ще не було». І далі: «Потім прийшла мати, і та рання, ясна ідилія скінчилася. Зманений пестощами матері, я забув про батька, життя моє покотилося новим, інакшим шляхом, без свят і без чудес» [Книга; 110].