Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
Лежачи в постелі, Гольт думав про героїв перечитаних книг. Він немов бачив їх перед собою живих: Елізабет, дочку лялькаря Лізай і чорняву Ренату з хутора… «От якби познайомитись з такою дівчиною», — несміливо мріяв Гольт. Вольцов зневажав дівчат. Він говорив, що кохання — почуття не гідне чоловіків. А Гольт завжди поєднував несумісне: в його уяві персонажі з «Пісні про Нібелунгів» або «Повісті про плащ короля Лауріна» [6] перепліталися з ватажками індійських племен, хоробрими ковбоями і постатями солдат у захисних шинелях, зливалися в єдиний ідеальний образ героя. На сповненому цікавих пригод життєвому шляху цього героя зустрічались і страшні казкові дракони, і привабливі дівчата з новел Шторма; як і Карл Моор[7], він фанатично боровся за справедливість… А тепер Гольт читав повість Новаліса про закоханих, які сховалися між скель у печері від грому та блискавки і «з’єднались навіки в першому поцілунку».
«Перший поцілунок… А який-то він буває?»
Гольт зростав єдиною дитиною в сім’ї. Не по літах розвинутий, він був то по-дитячому пустотливий, то серйозний і задумливий. Рано пробуджені статеві інстинкти викликали в ньому пристрасні бажання і мрійливість. Його дедалі більше вабили дівчата, але, не знаходячи в них особливої таємниці, Гольт оточував їх ореолом загадковості, дивився на все просте і природне немов крізь якийсь міфічний туман, котрий, як і в більшості прочитаних ним книжок, затьмарював справжнє уявлення про життя. Ганс Йост, наприклад, пише, що жінка покликана бути творцем життєдайної крові. В книгах Гольт читав про «вічне євангеліє жінок», про «загадковий міф статі», читав і думав. А відповісти на такі питання могло лише саме життя. Гольт згорав від нетерпіння скоріше пізнати всі таємниці, він прагнув пригод і подвигів.
Його батьки давно розлучились. Гольт залишився з матір’ю — дочкою багатого промисловця. Він дедалі більше виходив з-під її впливу, незважаючи на те, що вона його розпещувала, намагаючись цим завоювати прихильність сина. Одного чудового дня, уже під час війни, Гольт нарешті втік з дому. Його спіймали у Гамбурзі і повернули назад. А через рік, зглянувшись кінець кінцем на синові прохання, мати відпустила його вчитися сюди, в маленьке містечко. Їй говорив хтось, що це ідилічний куточок землі, справжній цілющий едем. До того ж воно розташоване далеко від промислових центрів, над якими вже нависала загроза бомбардувань.
Містечко й справді було спокійне. Воно розкинулося серед мальовничої місцевості, довкола височіли порослі густими лісами гори. Гольт почував себе тут чудово. Він виріс у Леверкузені і Бамбергу. Синівські почуття до батька й матері, нехтування якими Гольтові прищеплювали ще в юнгфольку, а згодом у гітлерюгенді, тепер і зовсім згасли, перетворившись у палке бажання мати справжнього друга, покохати чарівну дівчину. Друга, здається, він нарешті знайшов.
«Вольцаву, — вирішив Гольт, — не слід розповідати про всілякі захоплення і страждання, про Елізабет, Ундіну і про перший поцілунок у печері серед скель».
Під вікном свиснув Вольцов. У того — зовсім інші турботи.
— Ти повинен якомога скоріше виховати в собі войовничі якості! — заявив він Гольтові.
В перших числах липня Гольта виписали з лікарні. Він підрахував про себе: «Десять днів відпустки, а з вісімнадцятого — літні канікули, отже, для мене навчальний рік, власне кажучи, вже закінчився. — До того ж посилилися чутки про те, що незабаром почнеться призов у зенітну артилерію. — Можливо, мені й пощастить, — думав Гольт, — аби тільки не йти більше в ту ненависну гімназію!»
Відпустку він проводив здебільшого на пляжі біля річки, а іноді ходив на прогулянки аж за околиці містечка. Одного чудового ранку він, вирізавши собі міцного кийка та прихопивши бутерброди, подався в гори. За кілька годин напруженої ходи позаду лишились останні села, і незабаром Гольта огорнула свіжа прохолода лісу. А після полудня він уже стояв на вершині високої гори і оглядав місцевість. Перед ним у звороті ріки на північний захід тяглося гірське плато, змережане урвищами і проваллями. Скелястими ущелинами вниз, до ріки, збігали гірські струмочки. Тут і там над плоскогір’ям, немов якоюсь силою виштовхнуті на поверхню землі, височіли на кількасот метрів гори, уже трохи нижчі, пізнішого вулканічного походження. На схилах, милуючи око, простелився зелений килим листяних і мішаних лісів. За ними проти сонця виблискувала ріка, а вдалині гори змінювалися хвилястими горбами, які поступово переходили в рівнину. Довкола не видно ні шляху, ні села, ні навіть якоїсь халупи. «Як тут чудово, — думав Гольт. — Але без компаса я не знайду дороги додому. Отут можна б жити, не гірше, ніж Моор із своєю ватагою!»
6
Лаурін — король карликів в Тіролі, казковий образ середньовіччя.
7
Карл Моор — герой драми Фрідріха Шіллера «Розбійники».