Острів КРК та інші історії

Зовсім інша справа — діти. Не кажучи вже про кухарку і сторожа. Зрештою, челядь можна опустити. Тобто не в прямому, а в цілком переносному сенсі. (Якщо лише під переносним розуміти пристойне лінґвістичне (sic!) поняття, а під прямим — брутальний арештантський сленґ). Отож — діти. Мої господарі мали двох чарівних донечок. Або краще так, — чітко і вишукано: — двійко дівчат. Старшу і молодшу (що, вочевидь, є зайвим зауваженням, адже навіть серед близнюків хтось завжди посідає право старшинства). Старшій вже за двадцять, дещо анемічна, з невиразними потягами, вже достатньо вимучена двозначністю свого становища, що називається — на виданні. Молодшій — років десять-дванадцять [44], гормональні експлозії, не інакше, як бурхливі еротичні переживання, загострені тим, що відбуваються вперше. Таке от чортеня в короткій спідничині, котре повністю здає собі справу з призначення коротких спідниць.

Однак — про все по черзі.

Із старшою було достатньо нудно і аморфно. Напочатку я, щоправда, зацікавився, роздивившись добірку книг на полицях, але згодом, — у міру того, як переконувався у цілковито унікальній здатності жіночого мозку перепускати найсміливіші філософські чи естетичні ідеї на зразок того, як пісок перепускає воду, — мій інтерес згас, а ентузіазм вичерпався. Зі всіх сумнівних багатств супермаркету культури моя нова знайома вибрала якихось замріяних дів за шовковими фіранками — вочевидь, їй так і не вдалося перетнути кордон ґалантерейного відділу. В її уявленнях любов повинна була б виглядати як сукупність балетних па на штивних закрохмалених простирадлах. Кілометри марлі мали розвіватися вітром, аби створювати ефект присутності, відсутності, простору і… Річ ясна, у всій цій маячні не було місця ерекції, зволоженому епітелію, прозаїчним яйцям, нарешті. Я не кажу вже про піт, чи, не дай Боже, сперму. Зіжмакане простирадло і вперта присутність фалоса й без того найфатальнішим чином шкодили моїй репутації. Ні про яке задоволення, звісно, не могло бути й мови. Час від часу юна пані видавала якісь звуки, схожі на писк голодно цуцика, але я так досьогодні й не певен, чи було це пов'язано з нашими сексуальними вправами, котрі до того ж в подібному звуковому оформленні непоправно скочувалися в розряд біологічного вовтузіння.

Дуже швидко мені почав набридати такий необов'язковий зв'язок. Зрештою, як кожен чоловік, я не від того, щоб звільнити сім'яники, коли трапляється нагода, однак перед подібними малокровними заняттями віддаю перевагу мастурбації. Ситуацію (з мастурбацією) розрядило втручання молодшої сестри. Не пам'ятаю, з чого все почалося, мабуть, з елементарної підозри. Декілька разів, виходячи кімнати старшої, я помічав, що молодша сестра крутиться десь поблизу, а якось я просто таки стусонув її дверима, коли після суперечки раптово вискочив у коридор. Мала знітилася, та ненадовго, а потім виклично подивившись мені в очі, крутнулася й пішла, вихитуючи вузенькими стегнами. Це було так несподівано, що я розреготався й повернувся до своєї коханки шукати перемир'я. Поступово я остаточно впевнився, що мала поганка підглядала за нами. Крім того, з певним здивуванням виявив, що це починає мені подобатися. Присутність глядача, себто усвідомлення його присутності, хай навіть суто гіпотетичної, дозволяло якось абстрагуватися від специфіки фриґідного коітусу і переводило його, коітус, в ранґ театрального дійства. І що ж? Я самовіддано грав ролю (саме так — «ролю», з маленької літери, якщо хтось, може, подумав, ніби це ім'я). Зрештою, творчий запал частково передався навіть моїй партнерці. Наші фрикції набували осмисленості, можливо, навіть згаданої вже балетності, та мене збуджував не так естетичний бік справи, як усвідомлення того, що там за дверима, цей маленький пальчик, він тягнеться під спідничку, він проникає під білизну, нічого недозволеного, правда? просто втихомирити це лоскотання, почіхати там, де свербить, ніде не забороняється, ах, як лоскітно, тільки то не звичне свербіння, бо там вже гаряче й волого, ця несподівана волога, і це несподіване поєднання вологи й жару, і цілком незнайомий рельєф, і здивовані доторки, так відбувається вивчення власного тіла, а що, як не вивчення власного тіла, приносить тобі справжню насолоду, ось тут і тут, ти вже напевне знаєш де і коли, де і коли чекає твоїх доторків спрагла плоть, де і коли жар і напруження набувають такої жахливої концентрації, що будь-який порух, вже навіть будь-який порух, або лише думка про нього, руйнують всі внутрішні греблі, і бажаний-жаданий-бажаний струмінь витікає з тебе разом із свідомістю [45].

Ну, про свідомість я, допустимо, загнув, але в загальному все передано майже адекватно.

Отож бо. Гадаю, саме час перейти до опису колишніх цісарських стаєнь. Вони виходили з невідомості й губилися за видноколом, про що вже згадувалося. Властиво, нині вони являли собою широкий занедбаний коридор із житловими та господарськими приміщеннями по обидва боки. Шаленої, просто таки незбагненної краси сірі облуплені стіни і ґрандіозні сірі плити на підлозі. Все було надто, надмірно великим. Простора заля кухні з непрацюючим устаткуванням — тут можна було б грати у футбол. А неозорі душові певно могли б прийняти одночасно роту солдат. З офіцерами, річ ясна. Як це називається у них — «на помивку»? На помивку — кроком руш!