Квентін Дорвард

Проте король Франції, з усіх боків оточений небезпекою, — почувався непевно. «Союз суспільного блага», хоч його члени і були між собою в незгоді, ще існував і, як недобита гадюка, міг знову стати небезпечним. Та найнебезпечнішим був герцог Бургундський, на той час наймогутніший з європейських феодалів. За своїм рангом він був трохи нижчий від короля, бо його герцогство вважалося залежним від французької корони.

Карл[14], прозваний Сміливим, хоч правильніше було б його назвати Відважний, бо його хоробрість поєднувалася з нерозсудливістю і безумством, володів тоді невеликим герцогством Бургундським, яке йому не терпілося перетворити на велике й незалежне королівство. За своїм характером герцог був цілковитою протилежністю Людовікові XI.

Спокійний, розсудливий і хитрий Людовік ніколи не брався до безнадійної справи і доводив до кінця все, що починав. Вдача герцога була зовсім інша. Герцог прагнув небезпеки, бо любив її, і прагнув труднощів, бо зневажав їх. Як Людовік ніколи не жертвував своєю користю заради пристрасті, так Карл, навпаки, ніколи не жертвував своєю пристрастю або навіть примхою задля користі. Незважаючи ні на те, що вони були близькі родичі, ні на підтримку, яку герцог та його батько подали Людовікові під час його вигнання, герцог і король зневажали й ненавиділи один одного. Герцог Бургундський зневажав короля за те, що той намагався з допомогою союзів, підкупів та інших нечистих засобів здобути все, що герцог на його місці захопив би із зброєю в руках. Він ненавидів короля не тільки за невдячність, якою той відплачував за колишню гостинність герцога, не тільки за образи, що він їх зазнав від короля і його послів, коли ще був живий його батько, але й особливо за підтримку, яку король таємно подавав незадоволеним громадянам Гента, Льєжа та інших великих міст у Франції. Ці неспокійні міста, що пильно додержували своїх привілеїв і пишалися з свого багатства, часто повставали проти своїх сюзеренів — герцогів Бургундських, причому завжди знаходили таємну підтримку при дворі Людовіка, який ніколи не пропускав нагоди посіяти розбрат у володіннях свого надто могутнього васала.

Людовік відповідав герцогові такою ж зневагою і ненавистю, але вмів краще приховати свої почуття. Та й не могла людина з його розумом не зневажати тієї безрозсудливої впертості, з якою герцог прагнув досягнути своєї мети, хоч би якими фатальними були наслідки, не міг король не зневажати і необачної відваги герцога, що ніколи не рахувався ні з небезпекою, ні з перешкодами, які поставали на його шляху.