Фантастика Всесвіту. Випуск 3

— Саме гармонію ви повинні закласти в основу його свідомості, — мовив Хет. — А не нахил до жорстокості. Він і без того досить жорстокий.

— А на мій погляд, це добряк і пустун, — зауважив Сваск.

— Шкода, що він не розбив тобі голову, — сказав Хет. — Де й поділась би тоді твоя поблажливість. Оці ось складки біля губ — що це за ознака, на твою думку?

Я відчув, як хтось доторкнувся до мого обличчя. Я затремтів від жаху. Чи не я та мавпа, про яку щойно йшлося? Дурниці, чи може таке бути? Я ж розумію все, що вони говорять, я людина, така ж, як і вони. Але навіщо тоді торкатись мого обличчя, якраз біля губ, де видніється ознака жорстокості мавпи. Ця думка так вразила мене, що я зібрав усі сили, щоб випростатись на ложі. І не зміг — був міцно прив’язаний… Але чому, чому вони зв’язали таку ж людину, як і самі, справжню людину?

— Уртексе, твій красень, схоже, прокинувся, — здивовано промовив Хет.

— Не може бути, — відповів Уртекс. — Це повинно статись через два дні.

— Але він ворушиться. — провадив Хет. — І силкується розплющити очі.

— Пригасіть світло! — гукнув Уртекс. — Пригасіть швидше!

І світло наді мною погасло.

Я розплющив очі Якраз у мене над головою був великий дзеркальний рефлектор, і я побачив у ньому себе. Побачив і здригнувся від жаху. Звідти прямо на мене дивився страшний звір. То був я, в цьому не залишалось жодного сумніву. Мене раптом охопив панічний жах, і я, напруживши м’язи, розірвав пута.

Тепер я сидів на ложі із зв’язаними ногами. Мав можливість добре все роздивитись. Те, що побачив, мене мало здивувало. Я був серед справжнісіньких людей. Високих, худих, але з великими квадратними головами. Спостеріг, що вони налякані, розумів, що причина цьому — я. Це розізлило мене ще більше.

— Що ви зробили зі мною, негідники! — закричав я. — Яке неподобство!

Вони дивились на мене вже не злякано, а здивовано. Чи ж могли не дивуватись, зачувши, що цей страшний звір говорить людською мовою? Двоє стояли поруч мене, один з них, очевидно, і був Уртекс. Я відразу впізнав його по голосу.

— Заспокойся, Едене! Я тобі все поясню.

— Що ти можеш мені пояснити! — не вгавав я. — Адже я чув усі ваші розмови. Ти переселив мене в якусь дику тварину.

— Ні, — ласкаво мовив Уртекс. — Ти не тварина… Ти щось більше від мене. Я лише один з мільйонів, а ти будеш прабатьком великої людської цивілізації.

Щось перехопило мені горло.

— Я не хочу, Уртексе, прошу тебе. Я не хочу бути прабатьком. Я хочу бути людиною.

— Ти вже людина, Едене.

— Я хочу бути такою ж людиною, як і ви. Я не маю в собі достатньо сил пройти шлях тисячоліть, щоб знову знайти себе. Це жахливо. Прошу тебе, Уртексе, поверни мене туди, де я був.

Уртекс мовчав. Інші дивились на мене вражено.

— Я не можу зробити цього, — похмуро сказав Уртекс. — Тоді ти перетворишся на мертві ампули.

Я перехопив погляд Уртекса, спрямований на операційний стіл, але нічого не зрозумів.