Фантастика Всесвіту. Випуск 3
- Автор: Вежинов Павел
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 3». Краткое содержание книги:
— Не варто, Джеку, вночі ми чергуємо… Треба трохи відіспатись…
— Дві чашечки міцної кави замінять сон! — незадоволено сказав я.
— Знаєш, не варто… Треба мати свіжу голову.
Все ж випили по чарці коньяку, і Коннолі поспішив покликати кельнера. Не знаю, що сталося з ним сьогодні, але на завершення всього він заплатив по всьому рахунку. Мені не звично, коли за мене платять, але ж чи можна сперечатися з такою твердолобою людиною, як Коннолі. Ми сіли у військовий автобус. Дорога до аеродрому не близька, і Дік поспішав як навіжений. Коннолі не зронив ні слова, видно, за день виговорився. Дивився у вікно, хоча там не було нічого цікавого.
Коли приїхали, він кинув:
— Іди спати! Я перевірю механізми.
Я подякував йому подумки, хоча так він робив не вперше. До того ж така перевірка-пуста формальність, адже всі механізми нашого чудо-літака працюють бездоганно. Він транспортує дві водневі бомби, двадцяти мегатонн кожна, а ми виконуємо обов’язок бомбардирів, навіть сидимо поруч. При необхідності Коннолі повинен першим кинути бомбу, що, хвалити бога, ніколи не станеться. Я навіть не знаю, чи зміг би я так вчинити. За все своє життя я вбив лише кількох горобців і одного сліпого крота, думка ж про винищення в полум’ї всього міста була для мене просто абсурдною. Але таке життя! Не можна одночасно заправляти бензином машини в Айдахо і обідати у «Фра Контіні».
Коннолі кивнув мені на прощання. Я подивився, як спокійно пішов він у напрямі ангарів, і попрямував до спальних приміщень.
Ми летіли на звичній висоті, біля 20 тисяч метрів. У такий час італійське небо завжди чисте, ми бачили внизу розкішні сузір’я міст, що швидко зникали у нічному мороці. Настрій у всіх на борту літака був поганий, як і завжди у неділю. Вихідний — це ж для відпочинку чи відвідування якогось нічного клубу; треба розслабити нерви. Всі похмуро мовчали, навіть не дивились один на одного. Тільки полковник Купер час од часу повертався і похмуро оглядав нас своїми скляними очима. Він був командиром ескадрильї, але три місяці тому дістав пониження за якусь бридку пригоду з неповнолітніми дівчатами. Відтоді ніхто не бачив його усміхненим. Не скажу, що ми вмирали з бажання побачити його пісну усмішку, а втім і кислий вираз його обличчя було нелегко витримувати. В польоті ми були схожі на справжній повітряний ковчег.
Пролетіли над Мессінською протокою, зробили коло над Палермо і взяли зворотний курс. Коннолі сидів праворуч від мене і весь час мовчав. Зрозуміло, інші теж тримали язик за зубами, але мене, не знати чому, мовчання Коннолі насторожувало. Він сидів, мов закам’янілий, незвичайне напруження відбивалось на його сухорлявому обличчі. Після, вчорашнього дня, проведеного в балаканині, такий настрій був природним. Погано було інше — я не бачив його очей, він уникав дивитися в мій бік. Нарешті, я не витримав і стиха запитав його:
— Тобі погано?
— З чого ти взяв? — відповів він трохи різко і навіть не глянув на мене.
Ми летіли над морем, чорним і невидимим у мороці, поки бачили світло Неаполя. Потім — знову над сушею. Я двічі був у Неаполі, але місто мені не сподобалось. До того ж два роки тому Везувій знищив рослинність довкола себе майже до берега моря. Та й нічні клуби в місті були переповнені дешевими повіями, наляканими нашими моряками. Останнього разу…
Раптом літак кинуло вгору. Я добре знав причину цього, цей порух вріс у мою душу. Але цього разу я, звичайно, помилився; ми були не на навчанні, отже, зі справжніми бомбами на борту. Я мимоволі поглянув на Коннолі. І закляк од жаху. Його важіль був у положенні «включено», стрілка манометра почала свій лиховісний відрахунок. Мені здалося, що все це сон, я навіть струснув головою. Ні, це сон, все діялось наяву. Полковник Купер засувався на своєму місці, наче хотів повернутись до нас, але не повернувся. Я сидів в оціпенінні, зовсім нічого не думаючи і не відчуваючи. Знову подивився на Коннолі. Тепер і він дивився на мене, очі його були сповнені страшної туги.
— Прощай, Джеку! — тихо промовив він.
— Чи ти здурів? — закричав я.
Купер роздратовано обернувся до нас.
— Що сталося?
Я доповів:
— Полковнику, Коннолі скинув бомбу.
Коннолі незворушно, як статуя, сидів на своєму місці. Обличчя кам’яне: ні думки, ні переживання.
— Ти верзеш дурниці, система заблокована! — сердито вигукнув Купер.
— Бомба летить… Подивіться на табло…