Гадючник. Дорога в нікуди

Написана 1939 року сімейна хроніка «Дорога в нікуди» — твір, виношений думкою художника в умовах «політичного» десятиліття 30-х років, набагато складніший і досконаліший. В цьому романі не можна не помітити настроїв тієї частини французьких літераторів, які, хоч і не брали безпосередньої участі в діяльності Народного фронту, все-таки певним чином відгукнулися на визвольні ідеї.

Оригінальна назва роману — «Les chemins de la mer» — «Дороги до моря». Епіграф, який згодом повторюється в тексті як провідна думка твору, вносить деякі уточнення в розуміння його ідеї, характеристики персонажів, самої назви: «Життя більшості людей — мертва дорога, що веде в нікуди. А деякі з дитинства знають, що йдуть вони до незнаного моря. Ось уже їх дивує гіркота вітру, ось уже й присмак солі в них на губах — це аж поки перейдуть вони через останню дюну, а тоді розбурхана стихія шмагне їх піском і піною. І їм лишається або поринути в цю безодню, або вертати назад».

Напружена і водночас підкреслено буденна сюжетна ситуація з глибоким ліричним підтекстом. Майстерна зав'язка, яка дає поштовх до розгортання подальших подій та еволюції характерів.

Багата вдова Леоні Костадо, дізнавшись про ганебну любовну інтригу й близьке банкрутство нотаріуса Оскара Револю, пізно ввечері приходить до його дружини й своєї приятельки, яка ні про що не здогадується. Напустивши на себе фальшиве співчуття, Леоні всілякими хитрощами й настирливістю вириває у вкрай розгубленої жінки підпис на передачу дітям Костадо чотирьохсот тисяч франків, які начебто привласнив собі Оскар. Далі довгий ланцюг життєвих катастроф, що їх переживають обидві сім'ї. Застрелився Оскар. Люсьєна Револю з дітьми переїхала у свій занедбаний сільський маєток — єдине, що лишилося після розорення. Робер Костадо відмовився від своєї нареченої Рози Револю, яка з вишуканої світської красуні перетворилася на скромну, недбало одягнену продавщицю з книгарні. Обривається прекрасна дружба молодших членів обох сімей: юного поета П'єра Костадо і палкого прихильника його таланту, надто вразливого меншого брата Рози — Дені. Помирають обидві матері і старший обожнюваний син Люсьєна Револю — хворий і бездіяльний Жюльєн. Дені, самотній, позбавлений моральної підтримки любої сестри, поглинутої власним горем, наляканий загрозою матеріальних злигоднів, одружується з вульгарною дочкою спритного управителя маєтку і сам потроху опускається до її рівня. П'єр Костадо, тепер багатий і незалежний, веде богемне життя в Парижі, стає справжнім гульвісою, а потім, усвідомивши своє моральне падіння, з розпачу, так само як Жозе з «Таємниці Фронтенаків», добровільно йде на військову службу в колоніях.