Таємниця Єви
- Автор: Коломійчук Богдан Вікторович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-6758-6
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Таємниця Єви». Краткое содержание книги:
«Таємниця Єви» – збірка авантюрних та детективних оповідань, події в яких відбуваються переважно на початку XX століття. Тут і блискуче розслідування львівського комісара Вістовича, і легенда замку графа Шенборна, і звичайно ж, нова спроба розгадати таємницю жіночого світу…
– Як – мертвою? – з жахом перепитав той.
– А так. Голою, з посіченою спиною і раною в грудях, – втрутився Самковський.
– Невже це для вас новина? – запитав Вістович, знаком наказавши ад’юнктові мовчати.
– Чому ви так кажете? Стривайте… Ви вважаєте, що це я? Я вбив її? – із розпачем у голосі промовив Тепфер.
– А чом би й ні, пане Тепфер? – Комісар закурив і поволі пройшовся вздовж палати. – Ви могли це зробити, скажімо, зі своїм спільником, а потім попросити його замкнути вас у шафі і здати ключ від номера.
– Дурниці, – Тепфер обхопив голову руками. – Боже, які дурниці! Дайте мені цигарку… Я все вам розповім, але спершу дайте цигарку…
Самковський неохоче з ним поділився, а потім кинув йому на ліжко сірники. Тепфер закурив, жадібно втягуючи дим у легені. Він притулився спиною до стіни і підтягнув коліна до підборіддя. Він усе ще був у своєму елегантному віденському костюмі, щоправда добряче зім’ятому і без половини ґудзиків. Щойно поліціянти вмостились на двох порепаних стільцях навпроти, Тепфер почав свою розповідь:
– Я направду знав панну Вольфович, але досить недовгий час. У середині серпня вона прибула до Бадена на лікування, там ми і познайомились. У нас виявилось багато спільного: ми обоє любили поезію і живопис, тому годинами могли проводити разом, цитуючи Шіллера чи Байрона. Блукали разом по вулицях міста, і вона час від часу зупинялась, щоб зробити замальовки у своєму блокноті. Алоїза була талановитим графіком…
Тут промовець тяжко зітхнув і нервово затягнувся цигаркою. Самковському навіть здалося, що на його очах зблиснули сльози. Той справді потер очі рукою і продовжив:
– Коли довелося прощатися і повертатись їй до Лемберга, а мені до Відня, ми дали один одному обіцянки невдовзі побачитись знову. Та ледве прибувши додому, я побачив на столі телеграму від Алоїзи, в якій вона повідомляла, що забула в баденському пансіоні свої сережки. Я добре пам’ятав їх, вони дістались їй від матері і були надзвичайно для неї дорогими. Алоїза просила мене повернутися в Баден і привезти їх до Львова. Тут ми мали зустрітися в готелі «Три корони».
Отож, прибувши сюди вчора, я зняв там покої і вирішив трохи перепочити з дороги. За годину в двері постукав кельнер і разом з пляшкою вермуту приніс мені записку від неї. Алоїза писала, що зупинилась у покоях під номером 39 і просила зайти до неї близько десятої вечора…
Тепфер знову підніс до рота цигарку, але цього разу смакував нею так довго, що Вістович не витримав і попросив продовжувати розповідь.
– Я почувався надзвичайно щасливим, тому відкоркував пляшку і трохи випив. Приблизно о пів на десяту хтось знову постукав у двері. Я відчинив, гадаючи, що це хтось із готельної обслуги, але на порозі побачив високого чоловіка, загорнутого в промоклий плащ. Капелюх його був глибоко насаджений на чоло і ховав обличчя… Далі не пам’ятаю нічого. Здається, він мене вдарив, і я знепритомнів. Коли прийшов до тями, почув від вас цю звістку…
Комісар і його підлеглий мовчали, тож Тепфер гадки не мав, повірили вони йому чи ні.
Нарешті Вістович озвався:
– Скажіть мені, Франце, чи панна Вольфович лікувалась від якоїсь певної хвороби? Чи прибула на води профілактично? Ви ж мусили хоч би раз про це говорити.
– Вона сказала, що її бентежить дещо, від чого вона б хотіла позбутися в Бадені, але не називала це хворобою. Більше я не допитувався, – сказав Тепфер.
– Ми перевіримо це тут, – сказав Самковський і нашкрябав щось у записнику.
Вістович кивнув.
– Чи були ви з нею на сеансі Вінцента Гаусмана? Другого вересня він виступав у Бадені, – запитав він знову.
– Вона ходила туди сама, – відповів Тепфер, – у мене в той день розболівся шлунок…
– І які були її враження?
– Здається, їй сподобалось. Алоїза навіть хотіла потрапити на його сеанс у Львові.
Комісар підвівся і знову пройшовся по палаті.
– Ви, як коханець панни Вольфович, мусите знати одну річ, – сказав він, – чи під час статевого акту у неї були незвичні бажання? Чи просила вона, наприклад, її відшмагати?
Франц Тепфер дещо сторопів від такого питання.
– Послухайте, пане… е-е-е… я не хотів би… – пробелькотів він.
– Відповідайте, Франце, – трохи стомлено сказав комісар, – на її тілі були сліди від батога, і поліційний лікар стверджує, що вона не опиралась. Отже, шмагали Алоїзу за її власним бажанням. Кому б іще вона це дозволила, як не коханцеві?
Тепфер тяжко зітхнув і опустив погляд.
– Я такого не помічав, – тихо промовив він.
У коридорі почулися важкі кроки декількох пар ніг, двері палати відчинились, і всередину зайшов доктор Фельнер у супроводі двох поліціянтів.