Як не скарб, то пожежа
- Автор: Шевченко Олександр, Шевченко Наталья
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-113-1 978-966-465-221-3
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Як не скарб, то пожежа». Краткое содержание книги:
— Це жерстяна коробка з-під монпансьє, — визначив обізнаний Данилко, зазираючи Семкові через плече. — Такі робили років сорок тому. Чи п’ятдесят. Боюся, що Чорнорот тут точно ні до чого.
Брудні пальці Семка вже знімали кришечку з коробки. Всередині виявився списаний клаптик паперу, а під ним — металева гривня. На монету Семко вирячився так, ніби не бажав вірити власним очам, а потім схопив записку, швиденько пробіг її очима, сів на щойно розкопану землю і простягнув папірець Данилкові.
— Це лист, — сказав він безбарвно. — Мені…
— Читай вголос, — зажадав Миколка.
— «Любий друже», — почав Данилко, — «якщо ти читаєш цього листа, то прийми наші вітання. Ти пройшов випробування і знайшов свій перший скарб у житті. Ти — справжній шукач скарбів! Ми тобою пишаємося і раді повідомити, що тебе буде офіційно зараховано до українського клубу скарбошукачів „Лопата“, щойно ти надішлеш як підтвердження текст цього листа на нашу електронну пошту. Відтепер ти можеш вільно брати участь у наших експедиціях. Нам потрібні такі хлопці, як ти! З повагою, лопатівці».
Данилко співчутливо глянув з-під окулярів на Семка, котрий сидів, не підводячи голови і ніяк не реагуючи на прочитане, й додав:
— Тут є пост-скриптум. Ось він. «Козак Чорнорот справді існував, проте ніхто не знає, де шукати його скарб і чи існує він узагалі. Втім, на світі ще багато скарбів, і ти обов’язково знайдеш один із них. Ніколи не розчаровуйся».
— Я й не розчарований, — нарешті озвався Семко. — Я просто розчавлений! Ми вгатили на це цілий день, батькам набрехали, руки до крові постирали, і що в результаті?..
Коли Семко хвилювався, він починав говорити зовсім як дорослий.
— Ну, якби лопатівці поклали туди не одну гривню, а десять, ми б хоч відбили свою дорогу, — зауважив Миколка зі смішком. Почувши це, Семко зірвався на рівні ноги, вибрався з ями, подав руку Данилкові, аби той зробив те саме, і, обтрушуючись, майже прокричав:
— Та не в грошах справа! Ви що, думаєте, я забагатіти хотів?! Це була пригода, від якої перехоплювало дух, і зараз таке відчуття, як… ніби… — не знайшовши потрібних слів, хлопчик лише знесилено махнув рукою. — Ет…
— Семчику, ми все розуміємо, — заспокійливо промовила Діана. — Ця наша вилазка була чудесною пригодою і лишається нею. Невже не бачиш? Адже саме тому лопатівці написали про розчарування… Поглянь на це з іншого боку.
— З якого ще боку?
— З їхнього. З нашого. Ти пройшов бойове хрещення. Відшукав скарб — малюсіньку коробочку у величезній ямі. Виявився досить настирливим і уважним для того, аби взагалі знайти потрібну місцевість і точно визначити, де копати. Ти маєш собою пишатися!
— Це точно, — підтвердив Данилко. — Ти — молодець. Я, коли ми жили в Севастополі, теж скарби шукав — тільки у морі. Пірнав з аквалангом. І нічого не знайшов, навіть десяти копійок! А тобі відразу ціла гривня привалила.
На тремтячих губах Семка з’явилася невпевнена посмішка.
— Ви справді так думаєте?
— Ну, так! — дзвінко вигукнув Миколка. — Що тут думати? Ми це знаємо! Це факт! А Команда наша, хоч і мріє, але й логіки не цурається, правда ж?
Семко відкашлявся.
— Ну, то я… дякую вам усім.
— За що? — не зрозуміла Діанка.
— Ну, за те, що не сміялися.
— Чого б це? — знизала плечима дівчинка. — Все було класно.
— І за допомогу теж. Без вас я б не впорався. Копав би до ночі…
— Оце добре підмічено, — солідно підтвердив Миколка. — Гуртом і батька легше бити!
— До речі, про батька, — подав голос Данилко, глянувши на свій годинник. — Хто кого битиме, не знаю, але маю для вас погану новину. Здається, ми спізнилися на автобус. На останній автобус, — наголосив він.
Глава 5
— Ніколи собі не пробачу, — бурмотів Семко, міряючи кроками узбіччя. — Це я вас у халепу втягнув. Через мене тепер усім дістанеться. Наївний, невже я справді очікував знайти скарб? Дитина, та й годі…