Як не скарб, то пожежа
- Автор: Шевченко Олександр, Шевченко Наталья
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-113-1 978-966-465-221-3
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Як не скарб, то пожежа». Краткое содержание книги:
Діставшись до знайомого місця з викопаною ямою, друзі поскидали всі сумки докупи і почали готуватися до вимушеної ночівлі. Семко з Данилком заходилися збирати дрова для вогнища, Діана — розпаковувати Данилків намет, а Миколка зі стурбованим виразом на обличчі міряв кроками галявинку в пошуках Семкового телефону.
— Не подобається мені все це, — бурмотів він, і невідомо, що саме малося на увазі — можливий дзвінок тата, необхідність виправдовуватись перед батьками по поверненні додому, неможливість знайти Семкову слухавку чи перспектива провести ніч у темному холодному лісі. Мабуть, геть усе.
Холоднеча підганяла їх, і дрова були зібрані дуже швидко. Вогонь запалив Семко за допомогою сірників та уривка газети, і скоро на галявині розгорілося справжнє вогнище. Це посприяло підвищенню настрою Команди — тепер їхня вилазка вже здавалася звичайним пікніком на лоні природи. Всі четверо розсілися навколо багаття й почали витягати нез’їдені протягом дня припаси — аромат диму добряче роз’ятрив їм апетит, навіть Діані, котра зовсім не планувала вечеряти.
— Як добре все ж таки, — сказав Данилко, нанизуючи сосиски на довгий прутик. — Якби не ця неприємна ситуація з батьками, можна було б просто насолоджуватися життям, та й усе. Особисто я ніколи не був у лісі вночі. Виявляється, це дуже класно. Страшнувато, але класно.
— Страшнувато, це точно, — погодився Семко. — Але я знаю кілька історій, які набагато страшніші, і ця наша пригода у порівнянні з ними…
— Тільки спробуй їх розповісти, — Діана виразно погрозила йому кулаком, і хлопець з посмішкою замовк. Далі друзі мовчки смажили над вогнем сосиски, варену картоплю і навіть помідори, а в цей час із ліхтаря-радіоприймача лунала якась приємна музика. Данило мав рацію — все справді було чудово. Загроза конфлікту з батьками вже не здавалася такою гострою — тихе потріскування дров, пахощі смаженої їжі та тепло, що йшло від багаття, діяли на юних археологів заспокійливо. Навіть Миколка, здавалось, змирився з тим, що цього разу тато, м’яко кажучи, зовсім не схвалить нової витівки їхнього товариства. Ну й нехай — зате зараз, у цю мить, усе просто прекрасно.
Коли всі запаси були з’їдені й випиті, Семка знову потягнуло на розповіді страшилок.
— Я якось чув, що один хлопчик пішов із друзями до лісу гратись у хованки, — ухилившись від помідору, яким у нього пожбурила Діана, він продовжив: — Так ось, він так добре заховався, що відстав від інших і заблукав. Ну от, іде він між деревами, кличе своїх приятелів, аж бачить: із дерева стирчить чиясь рука…
— Семку, ну я ж тебе просила, — скривилася Діана. — Я не люблю жахалки! А тим більше — в нічному лісі…
— Не зважай, — Данилко, що сидів поруч, поплескав її по плечі. — Він все вигадує…
— А ось і ні! — заявив Семко. — Чиста правда! Він до дерева, думав, що то хтось із його друзяк заховався в дуплі, але повністю не вліз, проте ні! Бачить він — ніякого дупла там і немає, просто стирчить собі рука, та й усе. Він перелякався, і давай відступати назад. І що ви собі думаєте? Рука розтиснула пальці й потягнулася до нього!
— Та ну тебе, — кинув Миколка і здригнувся.
— Кажу — так і було. Хлопець давай тікати, але як не озирнеться — а ця рука все ще позаду нього, тягнеться між дерев. Мабуть, метрів із тридцять виросла…
— І що? — спитав Данило із захватом, якого виразно бракувало його подрузі.
— Що, що… Не зміг він від неї втекти. Схопила вона його і втягнула у своє дерево майже повністю. Тепер кажуть, що з того дерева досі стирчить рука маленького хлопчика…
— Маячня якась, — твердо сказала Діана.
— А ви мою історію послухайте, — підхопив Данило естафету Семка. — Це точно правда, мені тато розповідав. Колись давно він служив на флоті на Далекому Сході й розказував мені, що на їхньому судні одного разу завівся привид.
— Привид? На кораблі? — здивувався Семко.
— Так. Тільки то був не такий привид, як ми звикли уявляти — якась фігура в білому простирадлі… Ні, ті хто його бачив, казали, що він схожий на утопленика. Матрос у згнилому смугастому тільнику, замість волосся у нього водорості, шкіра вся біла, а очей зовсім немає — риби виїли…