Замах на Селену (Збірка)
- Автор: Бугай Олександр
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Тернопіль
- ISBN: 5-7707-4493-6
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Замах на Селену (Збірка)». Краткое содержание книги:
Кожна нова гіпотеза сама собою хоч і цікава, але не може залишити глибокий слід у пам’яті читача, якщо її не вдягнуто у цікаву літературну форму.
Автор намагається вирішувати проблеми у фантастичних зіткненнях героїв твору. Для цього придумує несподівані ситуації, цікаві повороти, оригінальні розв’язки. Але це лише фон. Основне завдання, яке ставить перед собою автор, — це, використовуючи багатющу наукову інформацію, підносити її читачеві в дохідливому, зрозумілому вигляді. Таким чином, оповідання стають пізнавальними.
Можна додати, що герої в оповіданнях — це наші прості люди, дія відбувається також не деінде, а на нашій землі з її красотами і негараздами. Автор нерідко піднімає питання моралі і милосердя, намагається вказати на наші упущення, промахи, але основна лінія творів — це краса людська, її досконалість, доброта і душевність, які в кінцевому результаті перемагають будь-яке зло.
— Яким чином їм це вдається? — лунає із зали.
— Вони використовують можливості свого мозку на всю потужність, — відповідає Грицько Лемех; він відчув, що заволодів залою.
— А ми скільки використовуємо тих можливостей? — запитує високочолий публієць.
— Тільки сім відсотків! — вигукує Гриць Лемех.
— Тоді навіщо нам така велика голова, якщо ми нею не користуємося сповна? — запитує зовсім білий, як стеля, дід.
— Людину створив Господь за своєю подобою, — тлумачить Грицько Лемех, — так само, як і всіх мешканців Всесвіту. Але земні люди пішли не дорогою, вказаною Богом, тобто духовною, а по шляху виживання фізичними методами. Хто сильніший, спритніший, хитріший або нахабніший — той і зверху. Через це нам такий великий мозок і не потрібний.
— Ось тому жінки і страждають при родах. Була б у дитяти менша голова, роди собі хоч щороку, — резюмує білий дід.
— Виходить, балачки про рай — це не є вигадка?
— Так, той рай дійсно існує. Але не для мене і моєї Геї.
— Тоді для кого? — питає стурбовано чорний, як смола, дядько.
— Дійсно, кому із нас він підходящий? — запитує той самий білий як стеля дід.
— Для пенсіонерів! — випалює усіма голосовими зв’язками Грицько Лемех.
Зала заціпеніла. Це був апогей, до якого готувався Яків Бах.
— Шановне товариство! — сказав урочисто організатор цього вирішального зібрання, — пропоную всім пенсіонерам відправитися на Венеру. Там можна нічого не робити, а тільки одержувати власну пенсію і використовувати свій великий мозок на повну потужність. Тобто, скільки влізе в голову всіляких забаганок, стільки їх і одержуй у свої руки.
— Дійсно, — сказав підстаркуватий чоловік, — на Землі пенсіонерам сутужно, а на Венері для них один рай.
— Дайте слово сказати! — пророкотав розкотистим басом похилого віку чоловік. — Я сумлінний пенсіонер і не проти закінчити життя у венеріанському раю, але я не згідний там бути без внуків.
— Що ви пропонуєте, — запитує кисло Яків Бах, він не сподівався, що така нісенітниця, як онуки, стане на перешкоді відправки першої партії пенсіонерів у Космос.
— Я пропоную дати можливість забирати туди із собою і своїх внуків.
— Яка ж мати відпустить дитину та ще й в Космос? — злиться Яків Бах.
— Нехай бере з дитячих будинків, скільки захочеться, — радить жіночим голосом старий і довгий, як патик, публієць.
— Вірно! Треба придумати закон, який би зобов’язував відпускати внуків з дідами. Рай ліпший за дитячі садочки.
Яків Бах не витримав, він відчув збочення публіки від основної теми, треба негайно виправляти становище.
— Панове! — уже поблажливо звертається Бах. — Ми ще не знаємо, кого із вас у той рай приймуть. Шановна Гею Волосожар! Що ви скажете з цього приводу? — і дає жінці мікрофонну трубку.
Красивіша із найкрасивіших жінок світу сказала:
— Моя планета, як і кожна демократична планета у Всесвіті, приймає будь-якого дисидента, котрий не згідний з існуючим порядком на батьківщині.
— То ви хочете мене зробити вигнанцем? — загримів представник когорти пенсіонерів. — Я не був дисидентом за часів неволі, тим паче зараз не хочу ним бути!
— Нам не відомо чи є там цвинтарі, а як є, то які вони? — запитує стурбовано товстий чорнобородий, певно, теж пенсіонер.
— Якщо у нас тих пенсіонерів аж забагато, — сказав приємного вигляду чоловік, — то чи не слід все-таки їх примусово відправляти в рай?
— Референдум потрібно зробити, — вигукнув товстобровий, схожий на покійного власника всіх орденів світу, і вибіг на сцену до мікрофона, — тільки референдумом зможемо врятувати обстановку!
— А як ставити будемо питання?
— Як це — як? — питає товстобровий. — Хто за рай, а хто проти раю?
— Я, хоч і референдум присудить, в рай не поїду, — сказав висушений, як гороховий стручок сивенький пенсіонер.
— Чому? — запитав здивовано приємного вигляду чоловік.
— Бо там немає зла! — відрубав сухий пенсіонер.
— Навіщо тобі те зло здалося? — сердиться товстобровий.
— Бо моя баба дуже зла. Через те її у рай не приймуть. А я без неї пропаду за три дні.
— А ти її у валізу запакуй і — в дорогу, — це каже приємного вигляду чоловік.