Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
У виданні вперше зібрано більшу частину праць із літературознавства та історії нашого письменства, що вийшли з-під пера Миколи Зерова (1890—1937) — видатного українського вченого, поета і перекладача, чий творчий доробок, за словами Євгена Сверстюка, залишається монолітним і дорогоцінним уламком храму української культури.
Ще в більшій мірі запізненим письменником був Яків Щоголів. Коли літературний розвиток Стороженка затримало його урядовницьке сумління, що не дозволило йому провадити підозрілу з погляду влади письменницьку працю, то Щоголів зламав своє перо, спіткавшися з недоброзичливою критикою. Перерви в його творчості тривали по кілька років; найбільша з них тяглася щось коло сімнадцяти літ. Щоголів сам розказав нам, як, раз назавжди покинувши писати вірші, він випадково почув покладену на музику свою пісню: «Гей, у мене був коняка» і, вражений несподіваною популярністю твору, рішив поновити своє віршописання. Але тільки покинувши службу і одійшовши «на покой» коло 1880 р., він зібрав свої давні поезії і, долучивши до них кілька свіжо написаних, виготував до друку свій перший збірник «Ворскло», «долг памяти и благодарности поэтической реке, вспоившей» його «детство и юность… и вдохнувшей первые поэтические мечты». Зміст «Ворскла», як і пізнішої «Слобожанщини», становлять пісні та балади, засновані на народних піснях та переказах і присвячені здебільшого тій переходовій добі, коли стара козацька психологія вимирала, а народжувалась нова, гречкосійська («Золота бандура», «Барвінкова стінка», «У полі», «Бабусина казка», «Хортиця», «Опізнився», «Остання січа», «Кобзар» etc.). Розуміється, для тогочасних читачів, вихованих на поезії Некрасова, приваблених горожанською нотою у віршах Старицького, це був матеріал занадто старосвітський. Щоголів їх не зворушував; книжки розходились поволі («Слобожанщину» не тяжко було дістати в 1917—1918 рр.), а сам поет почував себе «самотнім лебедем», «непривітаним співцем»:
