Подорож «Пройдисвіта»

Васька скривився, як середа на п’ятницю, бо його аж ніяк не влаштовувала перспектива бути поглинутим.

— Може, це сон, — жалібно проскиглив Васька і почав із надією дерти себе пазурами.

— Перестань, — ласкаво попросив його Боба, — не калічся завчасно.

— А я і не збираюся битися зі Щукою-Злюкою у відкритому двобої, — продовжував тим часом Сашко. — Вона тільки цього і чекає. Хоче розважитися полюванням на вас і одночасно гарно попоїсти. Я пропоную взяти її хитрістю. Не дарма ж ви Хитрон.

Тритон-Хитрон знову «вищирив зубиська». Було видно, що він, як і всі інші володарі, полюбляє лестощі.

— Продовжуй! — звелів цар і ще зручніше вмостився на своєму троні.

— Насправді все дуже просто, — відповів Сашко. — Треба військо Щуки-Злюки заманити у вашу долину і скинути на нього ваші пеньочки, вагою з тонну кожен.

— Цікаво, — знову замислено протягнув Тритон-Хитрон. — Що таке тонна?

— Тисяча кілограмів, — автоматично відповів Сашко, але відразу ж збагнув, що і про кілограми Тритон-Хитрон не має уявлення. — Ну, це означає — дуже важкі, — виправився він, не знаючи, з чим би порівняти тонну, щоб Хитрон зрозумів.

— Ду-у-уже важкі, — муркнув Васька, пригадавши, як минулого літа йому на хвіст впав мішок із цементом.

— Добре, — сказав Тритон-Хитрон після деяких роздумів. — А як я потім потраплю до свого замку?

— Якщо ми не переможемо Щуку-Злюку, то вам замок точно буде не потрібен, — Сашко тепер вже посміхався. — А так що-небудь придумаєте.

— Правильно, — погодився Тритон-Хитрон, — і посміхнувся на всі свої страшні зубиська. — Ви і Ваша ідея мені подобаєтесь, — він підморгнув Васьці, який від тієї посмішки ледь не скам’янів. — Особливо той, маленький і хвостатенький, — і тритон ще раз широко посміхнувся.

У цей момент у залі звідкілясь узявся ще один тритон. Він, згинаючись і кланяючись, підійшов до Тритона-Хитрона і злякано щось прошепотів. Хитрон відразу спохмурнів.

— Ну ось, — звернувся він до мандрівників і так блиснув очима, що Васька знову закляк, — поки ми тут розмовляли, банди Щуки-Злюки пішли в атаку. Ваш план застарів.

У Васьки шерсть настовбурчилась, і з усіх боків посипались іскри. Боба спочатку гавкнув із переляку, а потім засоромився і почав хвостом підмітати підлогу. Сашко напружено мовчав. У залі запала мертва тиша.

— Дозвольте все-таки спробувати з пеньками, — звернувся Сашко до Тритона-Хитрона.

— Спробувати можна, — приречено хитнув головою Тритон-Хитрон, — та тільки хто ж троси розв’яже? їх навіки майстрували.

— То мій клопіт, пане королю, — рішуче відповів Сашко, — лишень дозвольте.

— А що залишається робити? Дозволяю. Та й мені самому пора на битву. Негоже королю втікати.

Брама позаду мандрівників з гуркотом відчинилась. Сашко різко розвернув всюдихід, і той стрілою вилетів із палацу. Від несподіванки Васька з Бобою перемішались в одну купу і впали до задньої стінки «Пройдисвіта». За ними поважно виплив Тритон-Хитрон. На галявині перед палацом вишикувалась гвардія й охорона тритонського царя. Вони практично не звертали уваги на всюдихід мандрівників, зате войовничими звуками привітали свого володаря.

— Уперед! — скомандував Тритон-Хитрон, й еліта його королівства рушила за ним. Всюдихід із мандрівниками плив трохи осторонь.

Уже через кілька хвилин їм назустріч вискочив натовп тритонів та тритончиків. З розпачливими криками вони привітали свого короля і розступилися. Це були ті, хто не встиг перебратися у Карасію.

— Завести їх до палацу, — гримнув Тритон-Хитрон. І кілька охоронців швидко впорядкували натовп, і той організовано посунув до палацу.