Подорож «Пройдисвіта»

Боба схилився над Ваською і почав посилено дмухати на нього. Тим часом В’юн повернувся на трон і зручно на ньому всівся.

— Ну що ж, шановні, — озвався він за хвилинку, — облишмо жарти. Я справді до нестями радий, що хоч хтось прищучив хвіст щуці.

Васька почав приходити до тями, однак Боба, про всяк випадок, продовжував притримувати його голову. В’юн лукаво глянув на Ваську і злегка йому підморгнув. Кіт знову закотив очі під лоба.

— Так-от, — продовжував В’юн, — ви сильно полегшили всім нам життя, надававши духопеликів Щуці-Злюці. Однак до перемоги ще далеко, бо причина не в Щуці-Злюці, а в її хазяїні Муляці-Замуляці. Карасик-Опанасик пояснив вам, як ми хочемо знищити цю напасть?

— Пояснити то пояснив, — знизав плечима Сашко, — однак я ніколи не водив трактор, та ще й під водою.

— Невже? — здивувався В’юн. — А я думав, що всі люди їздять на тракторах. Що ж робити?

— Може, ми тоді попливемо собі додому? — з надією запропонував Васька, і відразу ж отримав по вухах від Боби. — За що? — обурився кіт.

— За пропозицію, — похмуро відповів Боба.

Запала тиша, Сашко почервонів. Йому було незручно, що він не виправдав надій короля.

Хлопчик крадькома поглянув на своїх товаришів і твердо промовив.

— Я не вмію водити трактор, однак якщо на ньому хтось їздив, значить, і я зможу.

— Під водою на ньому не їздили, — промовив Васька, відповзаючи подалі від Боби.

— Та годі тобі, — махнув рукою Сашко. — Ваша величносте, а як нам побачити цей знаменитий трактор?

— Він недалеко від лігвища Муляки-Замуляки. Я навіть думаю, що це він створив Замуляку, коли падав до нашого царства.

— Оце влипли, — прошепотів Васька, а В’юн знову посміхнувся і підморгнув котові, в якого шерсть стала дибки.

— Я чомусь вірив, що ви, не зважаючи на деяких котяр, не залишите нас у біді, тому зібрав команду найвідданіших жителів озера, які погодились вам допомагати. З деякими з них ви вже знайомі і знаєте, на що вони здатні. Інші… також гарні хлопці.

В’юн ще раз посміхнувся і кивнув Моронці. Моронка зникла, і через кілька секунд до залу впливли Карасик-Опанасик, Тритон-Батон, Жабенція, Жук-Плавунець, рак, черепаха і вуж.

— Знайомтеся. Це Рак-Мастак.

Рак-Мастак скреготнув клешнями і розвів на різні боки свої довгі вуса.

— Це Плавунець-Хитрунець.

Жук розтяг свої щелепи у посмішці, яка не на жарт налякала Ваську. У Боби шерсть також застрекотіла електрикою.

— Це Черепаха-Вовтузяка.

Черепаха витягнула свою зміїну шию і підморгнула товаришам.

—  І нарешті Вуж-Чимдуж.

Вуж у відповідь показав свого роздвоєного язика.

В’юн ще раз оглянув свою команду, задоволено хмикнув і продовжив:

— Я думаю, вам з ними легко буде зруйнувати палац Муляки-Замуляки.

— Поки ще легко не було, — муркнув похмуро Васька, але зразу ж замовк, отримавши болючого стусана Бобиним хвостом.

— Так-от, кожен із команди має своє завдання. Зараз я не буду про це розказувати, бо вже зовсім немає часу. Пора в дорогу. Карасик-Опанасик вас проведе, а загін охоронців очолить Тритон-Батон. Які будуть запитання? — поцікавився В’юн.

— Чому ви думаєте, що ми зможемо завести трактор під водою? Це ж неможливо, — обережно запитав Сашко.

Васька на знак згоди так енергійно захитав головою, аж Боба злякався, що вона обірветься.

— Неможливо — це те, що я з вами розмовляю, — із усмішкою відповів В’юн. — А трактор — це звичайна машина, яку ви здатні перемогти.

— Щось я сумніваюся, — протяжно вимовив Боба.

— Не треба сумніватися, а треба старатися, — мовив В’юн. І додав дуже серйозним голосом: — Від вас залежить життя наших королівств. Якщо Замуляка переможе, то вона й Щуку-Злюку не пожаліє, не те що нас. Пам’ятайте про це.

Сашко гірко зітхнув і відповів:

— Ми будемо старатися.