Кривавими слідами

– Як він міг відповісти, якщо його вбили? – із подивом запитала Віталіна, несподівано спіймавши на собі погляд помічника слідчого. Багато часу молодій жінці не знадобилося, аби зрозуміти, що за нею непомітно спостерігає ще і він. «Потрібно бути обачнішою».

Скляр посміхнувся:

– Ну, вчора вдень він був живий.

– Звідки я можу знати, чому він не відповідав? Зайнятий був. Можливо, порядкував у кав’ярні. Коли він займається справами, для нього нічого і нікого не існує. Навіть доньки.

Єгор звузив очі: «Ти ж щойно казала, що діти для нього – найголовніше».

– Справи в кав’ярнях ішли добре? – приєднався до розмови Тарас.

– А хіба ви не чули про його кав’ярні? Гадаю, кожен рівнянин був у котрійсь із них хоча б раз. Вони дуже популярні. Хіба багато в Рівному чи навіть в Україні справжніх італійських кав’ярень?

Із цим поліцейські не могли не погодитися. Навіть Єгор, який жив у цьому місті зовсім мало часу, і той уже встиг побувати там. І справді обслуговування чудове, кава – ще краща. І чимало людей.

– Яким майном володів убитий? – поцікавився Тарас.

Віталіна знизала плечима:

– Бізнес у Рівному, будинок і так само бізнес в Італії. Теж кав’ярні. Тільки там у нього їх три. Це все.

– Ви часом не сварилися? – запитання Скляра ставали все більш неприємними. Чого не можна було сказати про його усмішку: така ж безпосередня і, здається, невинна. Немов він розпитує не про вбивство, а про вчорашнє кавування в колі друзів.

– Ні, у нас були хороші стосунки, – голос дівчини здригнувся, вона опустила голову і мало не розплакалася.

– Перепрошую, я не хотів вас засмутити. – «Бреше, сучка», – Єгор позирнув на свого напарника: вони чудово зрозуміли один одного.

– Усе гаразд, – відповіла молода жінка, акуратно витираючи очі, аби не пошкодити макіяж.

– Ви маєте підозри з приводу того, хто міг убити пана Вітторіно?

– Жодних уявлень. На жаль.

– Можливо, він із кимось ворогував? – спробував наштовхнути на думку Скляр.

– Хтось йому погрожував? Це могли бути на вигляд зовсім невинні погрози, – підказав Тарас.

– Н-ні. Нічого такого мені не відомо. Єдина людина, із ким він мав погані взаємини, це його дружина. Найперше – через сина, якого вона йому забороняла бачити.

– Чому вони розійшлися? Це пані Вітторіно подала на розлучення? – поцікавився Скляр.

– Так, вона. Чому розірвали шлюб? Не знаю. Мабуть, не зійшлися характерами.

Єгор на хвильку замовк. «Ти знаєш, чому вони розбіглися», – резюмував подумки.

– А яким був Мáрко Вітторіно? Маю на увазі, який за вдачею? Можете розповісти?

Віталіна Волошко ненадовго замислилася, потім відповіла:

– Запальним.

– Запальним?

– Так. Ну, не те що надто, але часом бувало. У нього міг раптово змінитися настрій із гарного на поганий і навпаки. Бувало, ні з того ні з сього дратувався. Проте я завжди приписувала це його італійському темпераменту. Він не був злим від природи, це точно, – молода жінка згадала їхню останню сварку.

– Де ви були в ніч скоєння вбивства? – ошелешив своїм новим запитанням слідчий.