Між двох орлів
- Автор: Дегтяренко Ярослава
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171265073
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Між двох орлів». Краткое содержание книги:
– Господи! Швидше б тобі виповнилося вісімнадцять, і тоді я попрошу маму до тебе сватів заслати! – вигукнув Демко.
– А якщо полковник не погодиться? – сумно запитала Надя.
– Чому не погодиться? Хіба моя родина гірша за родину Волощенка? А що сам Пушкар говорить?
– Він не слухає тітку, і на всі її докори каже: «Мій борг – добре подбати про сироту, а не позбавитися від неї», – відповіла Надя, замовчуючи, що самому Волощенку вона неабияк подобається. – Але я побоююся, що вона так йому допече, що він погодиться.
– Люба, тоді ми потайки обвінчаємося, і ніхто нічого не зможе вдіяти! – весело мовив Демко, щоб заспокоїти кохану. – Я душу віддам, тільки б ти моєю вік була! Ти найгарніша у світі, серденько моє! – палко мовив він, милуючись нею.
Надя справді була вельми приваблива – невисокого зросту, миловида, смаглява, з темними мигдалевидними очима та темним волоссям, заплетеним у товсту косу.
– Ні! Не кажи такого! – вигукнула Надійка, ужахнувшись, та почала швидко хреститися. – Бо біду накличеш і нечистий справді тебе забере! Бережи тебе Господь!
– Угу. Як ти поцілуєш, то неодмінно вбереже, – мовив Демко, а потім спіймав губки своєї коханої та поцілував її так палко, що в неї й подих перехопило.
– Ні! Пообіцяй, що не будеш більше так казати! І обов’язково в церкві помолишся! – вигукнула Надя, відвертаючись, але безсовісний Демко почав жагуче цілувати її щічки та шию. – Ну, припини!
– Обов’язково зроблю, як ти просиш, моя ясна зоре! – шепотів закоханий хлопець. При цьому виявив стільки завзяття в поцілунках, що Надя не витримала та сама почала цілувати його у відповідь.
Опівдні Марічка прийшла до ратуші сама – Олеся та Левко десь загулялися, а Демко ніяк не міг розлучитися з Надею. Зате зіткнулася із Соломкою. Обоє, зло зиркаючи одне на одного, мовчки увійшли до зали, де вже сиділа вся судова колегія. Жінка ковзнула поглядом по обличчях чоловіків: Пушкар хмурився, смикав довгі, білі, як сніг, вуса, тобто нервував так, наче мусив вчинити щось недостойне і від цього страждав; писар був чорніший за грозову хмару; а осавула з суддею теж мали незадоволений вигляд – чхали вони на цей суд, коли вдома чекає смачний обід! Те, що писар був зажуреним, підбадьорило жінку. Але коли зачитали присуд, то бідна Марія ледь не зомліла – Пушкар визнав, що вона володіла млином незаконно, однак, пам’ятаючи ратні заслуги покійного Василя і те, що вона сумлінно сплачувала податки, вирішив її не штрафувати, проте млин відбирав.
Зате коли це почув Соломка, то аж руку на серце поклав і подивився на Пушкаря так, немов у того раптово німб над маківкою засвітився. Втім захоплення одразу ж минуло, коли полковник заявив, що він не отримає млина.
– Але як це? – заволав Климко. – Та якби я не поскаржився, то вона й досі б незаконно розпоряджалася млином! Хіба я не заслужив його собі в оренду своєю…
– А ти що, один такий вірний і сумлінний у Полтаві? – перебив його Мартин. – Таких, як ти, пів-Полтави, і на всіх вас млинів не вистачить. Тож він поки побуде без орендаря. І ще обоє заплатите вину панську – по шість злóтових талярів15 кожен, і вистачить з вас.
– Чому це я маю платити? – знову заволав Клим. – Я ж жалоблива сторона!
– Не будеш наступного разу мріяти, як загарбати чуже майно та підло клепати доноси! – гаркнув Пушкар, втративши терпіння. Йому було шкода Марію, і він зганяв зло на Соломці. – Ти обдурив суд, збрехавши, що удова Гориченкова податків не платила. Тож маєш бути покараний!
«Господи, як мені й дітям тепер прожити?! Чим заробити на життя! Господи!» – думала нещасна Марічка. Мимоволі потекли сльози, але вона швидко стерла їх, опанувала себе і майже рівним тоном промовила:
– У мене немає при собі такої суми.
– Нічого, принесеш завтра або коли будуть гроші, – промовив Пушкар, винувато відводячи очі.
Це його відчуття провини остаточно розлютило Марічку. І, не стримавшись, вона гнівно вигукнула:
– І як же тобі не соромно, Мартине Пушкарю?! Ти ж з моїм Василем пліч-о-пліч воював, на бенкети до себе запрошував, а тепер прирік мене на злидні! Як же ти Бога не боїшся, якщо скривдив нещасну вдову?!
– Іди, пані! Іди! Не доводь мене до гріха! – промимрив Пушкар і швидко вибіг геть із зали.
Вискочивши на ґанок, Мартин побачив усіх трьох Маріїних дітей разом зі своєю вихованкою. «І що це Надя тут робить?» – подумав він, проте одразу ж втратив до неї інтерес, натомість поманив до себе Демка.
15
Злóтовий, або легкий таляр (гульденталяр) мав 22,91 г чистого срібла.