Спокутий гріх
- Автор: Дурунда Наталія
- Язык: украинский
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Спокутий гріх». Краткое содержание книги:
Найстрашнішу спокуту несе четверте покоління. В автокатастрофі правнучка Емілія втрачає двох дітей. Чоловік покинув і зійшовся з коханкою. Мати помирає через хворе серце. Більше родичів не має. Життя втратило сенс. Триматися на цьому світі згорьованій жінці допомагають лише друзі.
Несподівано доля дарує їй другий шанс. Емма закохується. Виходить заміж, навіть вінчається у церкві. Щаслива. Знову вагітна. Здається — погане позаду.
Проте буквально напередодні пологів Емілія розкриє страшну сімейну таємницю…
— Боже, яку жару ви тут розвели, — незадоволено бурчав Тимур Батурін, заходячи в розпечену до дев’яносто п’яти градусів сауну, де вже парилися його друзі Денис Долгаєв та Олег Суворін.
— Медицина тут в більшості, тому бажання меншини до уваги не приймаються, — весело пожартував Олег.
Денис з Олегом працювали в приватному медичному центрі пластичної хірургії. Суворін — хірург, Долгаєв — психолог.
41-однорічний Тимур — юрист. Очолював своє приватне адвокатське бюро. Його клієнтами були бізнесмени й відомі люди. Практикував сімейне право й питання нерухомості. Крім того, мав великий досвід юридичної практики представництва інтересів фізичних та юридичних осіб у судах.
Колись розпочав свою діяльність на посаді юрисконсульта обласного військового комісаріату, куди прибув для проходження військової служби молодим лейтенантом. Та на грошове забезпечення молодого офіцера його сім’я ледь жевріла. А одружився Тимур рано. Йому ледь виповнилося двадцять два, коли народилася донька Діана. Тож ризикнув. Звільнився зі служби й подався у приватний сектор. Представництво солідної столичної компанії в обласному центрі на заході країни, де проживав, запропонувало йому посаду юриста. Там Батурін показав, на що здатен. Не раз відстояв інтереси компанії в судах у, здавалось би, безвихідних ситуаціях.
Такі люди непоміченими не залишаються. Керівництво фірми запропонувало йому роботу в центральному офісі. Так Тимур разом з дружиною Тамарою і донькою Діаною опинилися в Києві, де їх забезпечили житлом.
Спочатку все наче складалося непогано. Нова високооплачувана робота. Тимур відчув, що твердо стоїть на ногах. Та керівництво в компанії помінялося. Нові очільники бізнесу привели своїх спеціалістів. Батурін звільнився. Через непорозуміння з дружиною пішов із сім’ї, залишивши квартиру жінці. Адже вона виховувала його доньку. А то святе. З дитиною він тісно спілкувався. Тому забезпечення родини, як і раніше, було для нього на першому місці.
Про розлучення на папері поки не йшлося. Але щобільше часу минало, то ширша й глибша прірва розросталася між подружжям Батуріних. Тимур віддалявся. А коли в його житті з’явилася двадцятирічна Нора — жінка зрозуміла — вороття до минулого вже не буде. Офіційний розрив стосунків — питання часу.
Щоби знову відчути тверду землю під ногами — Батурін ризикнув і відкрив власне адвокатське бюро. У сфері бізнесу він уже був відомим юристом. Це зіграло йому на руку. Справа пішла.
З Долгаєвим і Суворіним познайомилися на полюванні, куди їх запросив спільний знайомий, клієнт Тимура — бізнесмен Ігор Мостовий. Відтоді «свята трійця», як їх називали знайомі, була нерозлучна. Адже ні Денис, ні Олег ще не були одруженими. Вони з цим ділом не поспішали. Розваги — одне, а втрата дорогоцінної свободи — інше.
— Ох, як добре! — крикнув Олег і з розбігу скочив у холодний басейн. — Клас! — потрусив мокрою головою, винирнувши з-під води.
— Я ще не готовий до таких екзекуцій, — ліниво простерся на шкіряному дивані Тимур.
— Ти якийсь зовсім млявий сьогодні, — помітив Денис. — На підбадьорся, — простягнув трішки коньячку.
— Та ну, — скривився Тимур. — Не хочу. Ще за кермо.
— Тут зовсім крапел…
— Не хочу, — твердо повторив Батурін.
— Що не так? — нарешті приєднався до товаришів Олег.
Освіжене водою тіло віддавало приємним холодком.
— Що? Молода красуня не задовольняє? — сміючись кинув Тимурові.
— Між нами майже двадцять років, — багатозначно усміхнувся у відповідь Тимур. — Скоро я її не задовольнятиму.
— Не прибідняйся, — весело нахмурив брови Олег. — Твої можливості й резерви нам відомі, — підмигнув Денисові.
— До речі, — підтримав розмову Долгаєв. — Ви з Норою вже два роки зустрічаєтеся, але разом не живете. Ти досі формально одружений. Що думаєш?
— Думаю багато, — підвівся Тимур. — Тільки руки не доходять щось робити. Треба починати процес розлучення з Тамарою. Нору… — задумався, — також відпускати треба.
— Відпускати?! — від несподіванки, аж скрикнув Олег. — Впевнений — дівчина очікує, коли покличеш її заміж. Як відпускати?
— Вона занадто юна, — зітхнув Тимур. — Ми зустрілися у дві тисячі дев’ятому, коли мені було тридцять дев’ять, на порозі сорокарічний ювілей, а їй ледь стукнуло двадцять. Думав — дівчинка на кілька ночей, не більше. Але чарівна леді вразила своїм світлим розумом, красою і молодістю. Ми говорили про речі, над якими я, досвідчений чоловік, раніше навіть не замислювався. З нею так легко. Наче тягар з душі знімаю. Аж не віриться, що вже два роки минуло.