Гніздо Кажана

Як не ридалася маман, як не відтягала ту чорну хвилину, а мусила продати великий свій, вимебльований її ж руками будинок, такий дорогий її серцю, й змінити його на досить скромний будиночок, такий маленький супроти звичного й рідного, у котрім почали мешкати інші люди. Але борги ще полишалися, й той скромний будиночок довелося замінити на оці обшарпані кімнати, які вони винаймали у старої підсліпуватої вдови-капітанші Громової. А скільки сліз вилито було маман за цей час, скільки прокльонів пролунало на нещасну, покійну вже голівоньку заблукалого в грі ганебній батька, й вік Василю бажалося прожити недовгий за таку неприємність матері. Щоби вижити, маман потрошку, кожного разу ридаючи так гірко, що за батьком так не плакалася, продавала якусь свою коштовність, починала з дрібничок, але поступово й до більш цінних речей стала влазити, відриваючи від душі чергову каблучку діамантову чи ланцюжок, придбаний у Парижі та прикрашений смарагдами рідкісної краси.

Ліза якось заїкнулася було, що могла б піти десь попрацювати гувернанткою чи вчителькою в гімназію, з її вихованням та знанням трьох іноземних мов у цьому б перешкоди не стало, вона б змогла знайти гарне місце, й це б дозволило їм прожити, нехай і досить скромно, але прогодувалися б вони й Василю б щось вислати вистачило. Але ж треба було знати баронесу Венгель-Розумовську, щоби зрозуміти, що ця пихата й надто зарозуміла пані краще від голоду помре, ніж дозволить попрацювати котрійсь із доньок, а чи ще гірше — піде працювати сама. Нехай і померти була згодна, та все ж панею, а не прислужницею якихось шмарклявих діток тих купців, котрі й пальця, нігтика ані її, ані доньок її не були вартими. Коли Ліза таки намислила й вирішила твердо, що піде нехай не гувернанткою, тобто прислужницею в багату купецьку родину, а вчителькою до гімназії, то маман вчинила такий ґвалт, що вдова Громова зо страху покликала поліцая й двох дужих молодиків, вирішивши, що до мешканців її поважних у кімнати вдерся якийсь злодійко.