Віннету ІІ
- Автор: Май Карл Фридрих
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-617-664-118-6
- Переводчик: Наталья Владимировна Сняданко
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Віннету ІІ». Краткое содержание книги:
Коли і люди, і коні вгамували спрагу, ми знову рушили в дорогу. Незабаром струмок упадав у невелику річечку, наш загін повернув угору за течією й опинився в тісному каньйоні з прямовисними скелями, з яких подекуди стирчали кущі. Вдалині виднілася прерія, і її зелень тішила наші натомлені сліпучим сонцем очі.
Стало сутеніти, час було шукати місце для ночівлі. Ватажок команчів захотів проїхати ще трохи вперед, аж поки ми не побачимо дерева, ми поїхали услід за ним. Наші коні спотикалися від утоми об каміння на дорозі. Вже майже в повній темряві ми під’їхали до узлісся, коли раптом пролунав грізний окрик мовою команчів. Ватажок щось весело відповів, потім наказав нам зупинитися і, взявши з собою Вірну Смерть, поскакав на голос. Через кілька хвилин вестмен повернувся і сказав:
— Нарешті ми їх наздогнали. Тут неподалік команчі поставили табір. Судячи з усього, ми мали б зустрітися з ними тільки завтра, але червоношкірі, побоюючись появи ворога, вирішили зупинитися і вислати розвідників. Розвідники ще не повернулися. Їдьте за мною, зараз ми побачимо багаття команчів.
— Дивно. Я думав, що червоношкірі не розпалюють багаття у поході, — здивувався я.
— Стіни ущелини приховують вогонь від чужих очей, до того ж команчі послали вперед розвідників, а тому цілком певні, що їм нема чого і нема кого боятися.
Справді, біля виходу з каньйону горіло близько десятка багать. Навколо них безтурботно сиділи червоношкірі воїни, мабуть, почувалися в безпеці.
Червоношкірих команчів, із якими ми приїхали, відразу пропустили в табір, а нам наказали зупинитися й чекати. Через якийсь час з’явився посланець і провів нас до багаття, біля якого сидів Білий Бобер у товаристві двох найбільш прославлених воїнів племені. У зав’язаному вузлом волоссі вождя стриміла три орлиних пера, на ньому були мокасини, чорні блискучі штани, жилет і куртку з колись світлої тканини. З-за пояса стирчав старий крем’яний пістолет, на землі коло нього лежала дубельтівка. У повітрі витав запах смаженої конини. В одній руці вождь тримав шматок м’яса, в другій — ніж. Неподалік від нього било з землі джерело. Ми ще не встигли зійти з коней, а нас уже оточили колом воїни команчів, серед натовпу я побачив і кілька білих облич. Наших коней відразу забрали геть. Оскільки Вірна Смерть не виявив через це ознак занепокоєння, я теж вирішив, що ніякої небезпеки в цьому немає.
Білий Бобер перервав вечерю і підвівся. Вождь підійшов до вестмена, подав йому руку, як це заведено в білих, і серйозним, але приязним тоном промовив:
— Мій брат Коша-Певе потішив нас своїм прибуттям. Сини команчів не сподівалися на швидку зустріч. Ми вітаємо тебе і запрошуємо взяти участь у поході на собак-апачів.
Він говорив, змішуючи англійські слова та мову команчів, щоб ми теж зрозуміли суть розмови. Вірна Смерть відповів:
— Мудрий Маніту знає, якими шляхами вести своїх дітей. Щасливий той, хто на кожному з цих шляхів зустрічає друга, якому може довіритися. Ойо-Колс викурить люльку миру з моїми друзями?
— Друзі Коша-Певе — мої друзі. Кого любить він, того люблю і я. Нехай твої друзі сядуть зі мною і вдихнуть миру з люльки вождя команчів.
Вірна Смерть сів до вогню, ми за ним. Червоношкірі стояли довкола нас мовчазні й нерухомі, як статуї. Я намагався розгледіти обличчя білих, але в непевному світлі багаття було неможливо розрізнити їхні риси. Ойо-Колс зняв із шиї люльку, набив її кіннікінніком і закурив, починаючи знайомий мені ритуал. Тільки зараз я остаточно переконався, що небезпека нам не загрожує.
Ватажок загону, з яким ми прибули до табору команчів, уже встиг доповісти Білому Боброві, за яких обставин він зустрів нас в «Естансії-дель-Кабальєро». Тепер старий вождь просив Вірну Смерть, щоб і він розповів, як це сталося. Вестмен представив усе так, що ні нам, ні сеньйорові Атанасіо не можна було ні в чому дорікнути.
Білий Бобер уважно вислухав розповідь, замислився, а потім вимовив:
— Я вірю моєму братові, бо не можу знайти в його словах неправди. І все ж у мене залишилися сумніви, бо не маю причин не вірити й тому блідолицьому, який повідомив нам, де ховається поранений апач. Він знав, що за брехню заплатить життям, а отже, йому не варто було обманювати синів команчів. Тому я думаю, що один із вас помиляється.
Білий Бобер виявився хитруном, і Вірній Смерті тепер слід бути обережним. А якщо вождю спаде на думку ще раз послати загін в «Естансію-дель-Кабальєро»? Необхідно негайно щось вигадати, щоб схилити команча на наш бік.