Засвідчення
- Автор: Вандермеер Джефф
- Серия: Південний Округ #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-55-8
- Переводчик: О. Смольницька
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Засвідчення». Краткое содержание книги:
— Чи знаєте ви, чому вони так роблять?
— Ні, не знаю, — відповів Керманич. За останні чотири дні він усвідомив, що багато чого не знає.
— Вони тут просто розпорошили інсектицид. Нюхом чую. Можете побачити його піну на щитку. Це їх дезорієнтує, наче вбиває; вони через це не можуть дихати. Потрапляють у такий стан, який ви називаєте панічним. Вони шукають шлях, щоб утекти, позбутися того, що вже й так у них усередині. Нарешті вони вгамовуються, та тільки тому, що їм бракує кисню, щоб рухатися.
Вона вичекала, доки жук опинився на грудці землі, а потім спритно прибила його носком черевика, наступивши тяжко й мигцем. Почувся хрускіт. Керманич одвернувся. Прощаючи подрузі, котра якимсь учинком його засмучувала, батько Керманича казав: вона чула іншу музику.
«Спитайте її про порожню зупинку», — казав Голос.
— Як ви гадаєте: чому ви опинилися на порожній зупинці? — спитав Керманич, переважно, щоб утишити авдиторію. Будь-хто з цієї трійці може повідомити Ґрейс.
— Я опинилася тут, у Південному Окрузі. — Її голос прибрав нашорошеного тону.
— Що воно означає для вас, це місце?
Чи те ж саме, що й будь-яке місце, чи щось інше?
— Не думаю, що мала б опинитися саме там, — після павзи мовила вона. — Просто відчуття. Пам’ятаю, що прокинулася, і якусь мить не могла збагнути, де я, а потім, коли збагнула, розчарувалася.
— Розчарувалися — яким чином?
Жар-птаха стенула плечима.
Блискавичні стрічки викреслювали в небі фантастичні краї. Грім прозвучав, як обвинувальний голос.
Спитайте її, чи лишила вона щось на тій порожній зупинці. Чи це його запитання, а чи Голосу?
— Чи ви лишили там щось?
— Не пам’ятаю, — сказала вона.
Керманич вимовив те, що заздалегідь відрепетирував:
— Скоро вам доведеться бути відвертою щодо того, що ви пам’ятаєте, а що — ні. Вони заберуть вас звідси, якщо я не отримаю результатів. І я нічого не зможу вдіяти. Там може бути гірше, аніж тут, значно гірше.
— Хіба я не казала вам, що я не біолог? — мовила вона спокійно, але огризнувшись.
Спитайте її, хто вона насправді.
Він не міг не підкоритися, хоча мав на увазі саме те, що й мав, кажучи їй, що вона нічого йому не винна за цю прогулянку до ставу.
— Я намагаюся бути чесною. Я не її… і всередині мене щось таке, чого я не розумію. Там щось таке… якесь сяйво… всередині.
Медичне обстеження не виявило нічого нового, окрім підвищеної температури.
— Це називається життям, — сказав Керманич.
Вона не посміялася з цього, але стиха мовила:
— Я так не думаю.
Якщо в неї всередині «сяйво», то у нього — морок. Задощило. Шалений ураган розігнав сирість. Став укрився брижами, а сарай зарипів, коли вітер почав його хитати. Маленька ялиночка захилиталася туди-сюди.
— Ви тут самотні, хіба ні, Джоне?
Йому не довелося відповісти, бо дощ линув як із відра. Керманич хотів поквапитися потрапити до помешкання, щоб не змокріти до рубця, але Жар-птаха не дозволила. Вона наполягла на повільних, розважливих кроках, нехай і дощові струмки колють обличчя, нехай заливає шию та промочує сорочку.
Блакитна чапля анітрохи не зворухнулася, націлившись на якусь здобич на гладіні ставу.
ПОЯВИ ПРИМАР
0
Тепер у нього в снах небо набуло глибокої синяви, з єдиним зигзагом світла. Він вглядається з води на скелю, яка набагато вища, ніж він сам. Він бачить чиюсь сильвету — того, хто дивиться на нього з вершини… Було помітно, як ця людина дуже нахиляється над урвищем, аби роздивитися щось удалині, далі, ніж будь-яка людина здатна розгледіти, але нахиляючись під набагато різкішим кутом, скидаючи гальку, що розбризкує воду навколо нього. Доки він закляк в очікуванні, там, на дні, під скелею, плаває щось неосяжне і незбагненне, не схоже на інших чудовиськ. Очікуючи в темряві на безгучне падіння, без бризок чи брижів.
20. ДРУГЕ ВІДНОВЛЕННЯ
Неділя. Крижана скалка, що вп’ялася в мозок, уже покрилася вінчиком тупого, але невідступного головного болю, який випромінюється й пульсує від задньої стінки черепа. Своєрідний пульсуючий захисний супутник, щит, який боронить від будь-чого ворожого, здатного провиснути й просочитися до його орбіти, яка вже загниває і розкладається.
Філіжанка кави. Обсипана крихтами стільниця з матеріалу «форміка», з видом на закіптюжену вулицю крізь чисту шибку. Хисткий дерев’яний стілець, ще й руки, які трусяться, намагаючись рівно втримати цей предмет меблів. Непевний спогад про дешевий засіб дезінфекції, що лине з підлоги і просто душить за горло. Жінка повторювала за ним замовлення, доки він намагався розлягтися по всій стійці так, щоб ніхто з клієнтів не зміг до нього долучитися. Судячи з вішака ліворуч, на якому висіли пальта, дехто із замовників прийшов сюди взимку, та так тут і залишився.