Сонце і місяць, сніг і лід
- Автор: Джордж Джессика Дэй
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-307-6
- Переводчик: Галина Рис
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Сонце і місяць, сніг і лід». Краткое содержание книги:
Серце дівчини похололо, коли кентавр приніс до кімнати непритомне тіло принца, — точнісінько так само, як і у попередні дві ночі. Але перекладаючи принца на ліжко, як і Това, підморгнув дівчині. А коли виходив з кімнати, навіть нахилився, щоб погладити Роло.
— Ваша Величносте, — дівчина легенько поторсала принца за плече.
Його очі миттю відкрилися — дівчина аж подих затамувала, — і він широко до неї всміхнувся:
— Привіт, моя дівчино!
Не довго думаючи, дівчина кинулася йому в обійми. Він обійняв її у відповідь. Тоді поцілував її у щоки і в губи. Вона ще ближче до нього притулилася, сміючись та плачучи, — точнісінько як з Товою, хоча цього разу все було інакше.
— Не можу повірити, що ти і є моїм ізбйорном, — сказала дівчина.
— А я не можу повірити, що ти подолала весь цей шлях, — сказав він. — Як ти сюди потрапила?
— Спершу я їхала на конях, яких мені позичили три бабусі, які також любили і втратили своїх ізбйорнів. Тоді, щоб дістатися до палацу, мчала на чотирьох вітрах: на східному, західному, південному та північному, — зітхнула дівчина і закінчила розповідати.
Він міцно притиснув її до себе:
— Дякую тобі величезне, що прийшла сюди! Хіба міг я сподіватися на таке щастя: мати змогу побачити тебе та поговорити з тобою, будучи людиною, — його темні брови насупилися, а обличчя спохмурніло. — Але завтра я мушу одружитися з Індейтл.
— Повинен бути якийсь спосіб, щоб уникнути цього.
Він похитав головою і стиснув губи. Тоді підняв її, зручно вмостив собі на коліна і поклав її руку на свої широкі плечі.
— Навіть якби нам вдалося втекти з палацу, ми б ніколи не пройшли повз вартових. Окрім того, втекти з цього острова неможливо.
— Нам треба щось придумати. Повинен бути вихід. Для нас. І для Тови.
— Для Тови? Для дівчини-покоївки?
— Так, коли мій брат, Ганс Пітер, був ізбйорном і жив у палаці з льоду, Това жила там разом з ним. Вона прийшла сюди заради нього, але він на той час уже втік звідси.
Принц підняв брови:
— Але як?
— Това змінила вишивку на його свитці. Я тобі зараз покажу.
Вона зіскочила з його колін і побігла до сусідньої кімнати. Там схопила свитку, яку залишила на кріслі, і повернулася. Принц запалив у спальні більше свічок й уважно роздивився вишивку зблизька.
— Так, дуже розумно. Коли я був ізбйорном, то не помічав таких дрібних деталей.
— Чому ти не роздивився цю свитку вночі?
— Чари. Уночі, будучи людиною, я майже нічого не міг. Мене миттю зморював сон. Єдине, що я встигав перед тим, як заснути, — заховати свічки, — він глянув на неї, усміхаючись; всередині неї усе стиснулося.
— Як би мені хотілося бути достатньо сильною, щоб перемогти тролів і побачити, як ти йдеш звідси, — вона щось собі пригадала і клацнула пальцями. — Чи твоя свитка досі в тебе? Това може її змінити.
Але він лише похитав головою:
— Щойно я опинився тут, у мене її забрали.
— Мусить бути якийсь спосіб, — наполягала вона. — Вітри, які мене сюди принесли; бабусі, які спорядили мене подарунками і допомогли мені потрапити до палацу, — усі вони сподівалися, що я її переможу. Так само, як і мій брат. І Това. Вони заслуговують бути щасливими.
— А ти? Хіба ти не заслуговуєш бути щасливою? Може, тобі варто втекти звідси, доки це ще можливо? Тоді принаймні будеш на волі.
— Я б не змогла дивитися на себе в дзеркало, знаючи, що здалася, — сказала вона.
Він кивнув:
— Саме тому я люблю тебе.
Вона завмерла:
— Справді?
— Після всіх розповідей про твою сім’ю, після усіх ночей, коли я лежав поруч і вслухався у твоє дихання… хіба я можу тебе не любити?
Вони знову поцілувалися.
Стук в двері та покашлювання, що долинули з вітальні, змусили їх розімкнути обійми. Усміхнена Това, з замріяним поглядом своїх блакитних очей, стояла в дверях.
— Привіт!
— Привіт! — засоромившись, дівчина зіскочила з колін принца.
— Това? — принц також підвівся, роблячи це значно елегантніше, ніж вона, але також червоніючи. — Бачиш, я послухав твоєї поради і не пив вина.
— Чудово, Ваша Величносте! Сподіваюся, Індейтл не помітила, що ви не п’єте вина.
— Ні, не помітила, — він похитав головою. — Я увесь час виливав вино з кубка у велику вазу на чорному п’єдесталі або ж розливав його, вдаючи, що воно починає на мене діяти.
— Браво! — Това заплескала у долоні. Вона витягла з кишені свого фартуха голку з ниткою і міцно стиснула їх у кулаку. — Я зроблю все, що в моїх силах.
Але принц з дівчиною захитали головами.
— Єдине, що в мене залишилося з часів мого життя у подобі ізбйорна, це — ось це, — сказав він, а потім підійшов до скрині, відчинив ляду і швидким рухом вийняв звідти м’яку лляну сорочку. На одному плечі була жовта пляма від воску. — Чи це нам якось допоможе?