Сонце і місяць, сніг і лід

— Оце. Усі їхні слуги носять оце на шиї. Вони завжди знають, де ми і що робимо. Стрічка зав’язана надто близько до шиї; ці чари майже неможливо змінити. Кілька слуг дозволили мені спробувати змінити їхні стрічки, але нам це не вдалося, — вона хотіла ще щось сказати, проте лише похитала головою і тоді додала: — Наяда, фавн і кентавр — усі вони просили мене допомогти їм і зняти з них чари. Зараз вони мертві.

— Який жах, — дівчина від здивування роззявила рота, а тоді обійняла Тову. — Принаймні ти спробувала їх врятувати, — втішила її і, все ще сумніваючись, таки запитала. — Як думаєш, чи могла б ти змінити свитку мого принца?

— Ну, з цим треба поквапитися. Адже вдень тебе до замку не пустять?

— Ні, не пустять. Але в мене є дещо, що можна виміняти на ніч у покоях у принцах. Тільки ж він не прокинеться…

— Кожної ночі вона підсипає йому щось у вино і він засинає, — сказала Това. — Відколи Ганс Пітер від неї втік, вона стала значно обережніша.

— Навіщо вона з ними так грається? Навіщо вони на цілий рік стають ізбйорнами, і чому ми живемо разом з ними?

— Це хороше запитання, — сказала Това. — Мені потрібно було майже два роки, щоб знайти когось, хто міг би на нього відповісти. Схоже, перший людський принц переконав тролівну дати шанс на порятунок і йому, і кожному наступному принцу, з котрим вона хотітиме побратися. Якщо принц зможе знайти когось, хто впродовж цілого року погодиться жити із мовчазним чудовиськом та спати з невідомим чоловіком, тоді він — вільний.

— Але це навіть жорстокіше, ніж просто красти тих принців і одружувати на собі, — сказала дівчина.

— Такий вже в них характер, — коротко відповіла Това. — Мені заборонено розмовляти з принцом. Але коли я кластиму їжу йому на тацю, то заховаю там записку і попереджу його, щоб наступної ночі він не пив вина. А також зроблю все можливе, щоб знайти його свитку. Бо знаєш, мені насправді всього лиш поталанило зі свиткою твого брата. Однієї ночі він не давав мені спати своїм балаканням, я йшла по кімнаті і перечепилася через свитку.

— Але звідки ти знала, що на ній написано? — дівчина тицьнула пальцем у вишивку. — Якби Ганс Пітер не навчив мене читати знаки тролів, я б і гадки не мала, про що тут йдеться.

— Мій батько був капітаном «Морського дракона», — пояснила Това. — Він і раніше тікав від тролів, тому розповів мені, як читати руни — так називають ці знаки.

— То це він навчив Ганса Пітера?

— Скоріш за все. Вони разом потрапили в пастку поміж льодовиків і провели там багато днів, перш ніж тролівна-королівна знайшли їх. На той час більшість команди загинуло, — Товине обличчя посмутніло. — За кілька місяців до того, як потрапити до льодового палацу, я навідалася в гості до своїх батьків. Мій батько також думав, що Ганс Пітер загинув, — дівчина обійняла Тову однією рукою, щоб розрадити її. — Звісно, — продовжувала Това, — мій батько зараз багатий купець, якому належить сила-силенна кораблів, — сказала вона з гіркотою.