Незвичайні пригоди бурсаків

– А що ж воно станеться з отим Зубом? – запитав знову Марка князь.

– Та що з ним станеться, коли вже сталося. Розбилася й пропала череп’янка, а зуб упав, – одповів Марко, не розуміючи, чого пан зацікавився його зубом.

– Упав? Упав?! – перепитав зовсім радісно князь. – Розбилося!.. Тепер я зрозумів. Воно й повинно було розбитися! – говорив сам до себе радісно.

Дивувався мовчки Самко, не знаючи, що воно саме сталося, про який зуб іде розмова, а проте видно, що перевернулося на добре, не треба тікати. Он і в Григора засміялися весело очі. А Борис наче аж позеленів від злости. Ось як він позирає люто на Марка і знову наблизився до князя, щось хоче з’ясувати князеві, про який зуб казав йому отой дурний приблуда.

– Насмілюся ще сказати, ваша ясність, про оцих знахурів, що вони...

Але князь гнівно зиркнув на нього, вдарив долонею по столу.

– Не смієш ти нічого після цього! Ти надто взяв волю. Втручаєшся, куди тобі не слід. Послухав би я був тебе, то й не знав би нічого. Ні слова мені про знавців!

Злякався Борис, аж присів. Не радий, мабуть, що й обізвався. Уже коли князь сказав, щоб ні слова про те, то треба мовчати, а то позбудешся панської ласки.

Повеселішав Григор, що так несподівано повернулося на краще, що князь, через свої настирливі думки про ворога, повірив у те, у віщо хотів вірити.

– Астрологів, мудрих віщунів, треба розуміти з півслова. Ними керує високе натхнення, – сказав Григор.

– І ти мене не вчи, – буркнув князь, а проте без гніву, навіть задоволено. – Я знав давно, що впаде мій ворог, а ось зараз і знавці сказали. Річ нелегка вгадати чужу думку і сказати прізвище, коли я сам від себе ховав його в думках. Сьогодні ж вирушу на Курськ, дізнаюся, що там, а потім до Москви, – говорив радісно князь. – Іди мерщій до замку, нехай зараз запрягають карету і подають сюди, – наказав він Борисові. – Охоронників буде з мене дванадцяти; за камердинера беру Гнідого Петра. А Фрик Карлович нехай наготує шкатулу, він знає. Ну, іди!