Нарис загальної історії

За звичайних обставин народ організується стихійно, практично аж до того рівня, де починається адміністративна організація. Кожна базова одиниця самоорганізована і не потребує апарату влади ні для чого. Після базової одиниці самоорганізація здійснюється через інтегровані мережі ринків, через родові зв’язки достойників і через таємні товариства. Це — громадянське суспільство, яке функціонує саме собою та нічого не коштує політичній владі. Навіть більше, суспільство не задовольняється самоорганізацією, а ще й спромагається само себе контролювати. Контроль над народом, який живе в майже повній соціальній автаркії в своїй базовій одиниці, досягається стихійно, а це означає, що вартість об’єднання між одиницями для рільників дуже висока. А для достойників і таємних товариств вона дуже низька, але ні ті, ні ті зовсім не зацікавлені в тому, аби заперечувати владу. Фактично доля місцевої еліти пов’язана не з тією чи тією династією, а з абсолютизмом ієрократії, адже еліта входить — на цей час або потенційно, а також у культурному та ідеологічному плані — до апарату влади. Вона контролює народ, урегульовуючи проблеми і сприяючи спільному благу, вдаючись навіть до послуг зовнішньої сили, коли справи погіршуються, якщо тільки вона не готується до зміни володаря в крайніх випадках. Усі ці обов’язки достойники виконують безкоштовно. Вони нічого не одержують від адміністрації, окрім перспектив підвищення свого стану, і живуть з ренти за свої землі: їхні послуги не безкоштовні, їх оплачують селяни.

Доцентрові якості цієї системи помітні всюди й ґрунтуються на кількох видах розрахунку. Кожний базовий осередок здатний жити не в повній автаркії, а в об’єднанні з такими ж самими, як він, у набагато меншій політії і навіть, можливо, більш задовільно в скупченості громад, яка може перетворюватися чи ні на верховну супергромаду. Місцева самоорганізація може обійтися без імперії, це — факт, але так само правда й те, що ніщо не спонукає її обходитися без імперії. Інакше кажучи, базова клітина організму байдужа до його розмірів і структури. Ця початкова нейтральність ламається на користь доцентрового руху, оскільки мережі, які можуть включати базові клітини в ширші спільноти, стихійно визначаються на імперському рівні. Логічне завершення економічних мереж — інтеграція всього китайського ареалу в єдиний ринок, бо логіка економічних ринків ґрунтується на з’ясуванні порівняльних витрат. Найвищими границями такого аналізу є сама планета. Реальні границі обмежуються не економічними чинниками, а кінець кінцем політичними. Прагнучи увібрати в себе максимальний культурний ареал, імперія розширює кордони, наскільки це можливо в домодерному світі. Своєю чергою, природними межами культурних мереж є ареал, який охоплює певна цивілізація, тому що саме такі межі здатні визначати найглибші й найзмістовніші питання, бо вони найближчі до загальної людини, та примножувати найбільш блискучі та нюансовані варіації. Очевидним або уявним достоїнством імперії є те, що вона ототожнює себе з певною цивілізацією. Щодо політичних мереж і амбіцій, якими вони живляться, то вони теж прагнуть мати максимально широкі політичні межі. Саме тому імперії зрештою виринули з тисячоліть, саме тому амбіційні особистості зберігають вічну ностальгію за ними і саме тому націоналістичні ідеології вигадують для себе уявні імперські корені — «імперії» Гана, Малі, Сонгай[13]. Коли імперія існує з незапам’ятних часів, вона слугує природними границями політичних амбіцій.