Нарис загальної історії

Базова одиниця виконує всі функції і має всі реалії майже автаркійного мікрокосму. У цих межах забезпечуються всі види послуг. Тут є повитуха, лихвар, кравець, найманий працівник, а ще сваха, бо це — одиниця ендогамна, де кожен повинен знайти собі подружжя. У мікрокосму є своя релігійна реальність. Його спільне святилище знаходиться в головному храмі місцевого центру. У цьому храмі, присвяченому предковічному божеству, порядкують благочестиві люди центру та набожні достойники сусідніх сіл: тут немає священиків і духовенства в будь-якій формі. Щороку спеціальний комітет, до якого входять основні торгівці та найвпли-вовіші представники місцевої еліти, влаштовує велике свято. Божество, на честь якого його влаштовують, «діє» на всій території одиниці й об’єднує навколо себе всіх мешканців. Щоб забезпечити порядок у такому стихійному скупченні кількох тисяч осіб, створюється поліція з добровольців цього маленького району. У цих межах створюють також професійні об’єднання та спілки, що опікуються місцевими інтересами: тваринники, теслярі, мулярі тощо; ведуть роботи з іригації: прокладають і утримують у належному стані канали, будують греблі, водогони. На цьому рівні, а не в селах, організуються колективні розваги: казкарі, мандрівні театральні трупи, азартні ігри, кулачні двобої, виступи фокусників. Урешті-решт, «соціальна цеглина» — також і фізична опора для культурних особливостей, релігійного фольклору, діалектів, системи мір і вагів.

Усе сприяє тому, щоб цю базову одиницю сприймати як інтегроване ціле. Вона є такою ще й тому, що в ній діє самоврядування. У села немає адміністрації як такої, оскільки воно ідентифікується як рід: спільні справи ведуть сімейні ради та старійшини. У місцевому центрі так само немає адміністрації. Щоб правильно зрозуміти, як ведуться місцеві справи, треба звернутися до стосунків між елітою й народом. Визначення та критерій належності до еліти дуже простий: потрібно бути землевласником, неробою (а це означає, що землі віддають народові в оренду чи в половинщину) і освіченим. У жодному селі немає представників еліти, але в кожному місцевому центрі є кілька таких сімей. Вони постачають місцевих достойників, які дбають про все. Вони тримають свій «двір» при чайному домі, який є фактично центром суспільного життя. Саме тут до достойників звертаються, щоб розв’язати суперечки між селами чи між власниками та їхніми орендарями. Вони отримують, фільтрують і адаптують накази від імперії. Вони користуються товарами й послугами, які надходять з інших місць, і водночас поширюють їх на більші кола. Вони є вмістилищем елементів великої культурної традиції та ідеології еліти, які просотуються, отож, аж до місцевого рівня. Вони відіграють основну роль у поширенні й збереженні спільної китайської цивілізації, маючи своє коріння в місцевому ґрунті й підтримуючи родові зв’язки з зовнішнім світом. Інші соціальні елементи також виконують аналогічну функцію посередників і буферів між місцевим суспільством і зовнішнім світом. Це становище між рільниками та великими купцями обіймають дрібні торгівці та їхні об’єднання. Щодо місцевої ложі таємних товариств, то вона стоїть між суспільством та імперською бюрократією. Ці таємні товариства дуже давня самобутня риса китайського суспільства. їх можна тлумачити як стихійні захисні засоби суспільства, що потерпає від свавілля бюрократії, над якою немає інституційного контролю, проте такі захисні засоби можуть обернутися на звичайну злочинність.