Книга імен
- Автор: Грегори Джилл, Тинтори Карен
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-343-611-1
- Переводчик: Анжела Кам'янець
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Книга імен». Краткое содержание книги:
Війна в Афганістані, повінь у Нью-Йорку, атаки терористів на Мельбурн, вибух танкера в Ірані — усе це наслідки загибелі праведників. Девід дізнається, що в книзі є ім'я його падчерки. За допомогою прекрасної ізраїльтянки, експерта з давніх манускриптів, Девід починає осягати кабалу, щоб урятувати праведників, свою пасербицю й, можливо, весь світ.
Якщо приховане послання й існує, гематрія слова Амалик не допомогла його розкрити.
«Можливо, треба застосувати іншу РПЛ-програму до щоденника... інше слово... хоча б гносеї?»
Девід швидко підвівся, побіг шукати Беньяміна та спитав про гематрію слова гносеї.
— Спробуйте відштовхнутися від цього слова, — попросив він.
Але комп'ютерні роздруківки лише поглибили розчарування. Нові рядки тексту не дали нічого нового: виходила така ж нісенітниця, яку видало й слово Амалик.
Девід стиха простогнав, піднявши рюкзак, — він був трохи легшим без торбинки рабина з усім його вмістом. З усім, включаючи самоцвіти.
Пригадавши агат, який він приніс до рабина Бен Моше, Девід завагався.
Він ніби знову почув глузливий голос Кріспіна.
Ти маєш щось моє. А я маю щось твоє.
Кріспін хотів, щоб Девід повірив, ніби він обміняє агат на Стейсі. Девід розумів, що це хитрість, але, не маючи в руках амулета, як він спровокує Кріспіна на блеф?
Девід перехопив погляд Йаелі з-за монітора. За мить вона підійшла до нього. «Попрощатися», — подумав він.
— Уже час їхати? — Її завжди звучний голос звучав хрипко від болю та здавався чужим.
— Машина ось-ось прийде. Від мене тут уже ніякої користі.
Сумнів у її очах примусив його замовкнути.
— Це ще не факт. Треба прокрутити одну твою ідею — про карти Таро. Пам'ятаєш записник, що нам його дав рабин Бен Моше? — Говорячи, вона притискала руку до горла, ніби хотіла притамувати біль. — Він писав про захоплення гносеїв таємними паролями й талісманами. Вони не зупинилися навіть перед убивством друкаря заради його форм. Ці карти мають бути дуже секретними — і дуже важливими.
Девід поставив рюкзак на стілець.
— Усі гносеї, що траплялися нам, мали при собі ці карти — погодився він. — Стривай, а може, це посвідчення особи гносеїв? Щось на зразок водійських прав...
— Або, — Йаель закусила губу, — перепустка, — промовила вона повільно.
Перепустка.
— Перепустка куди? Для чого? Вони хочуть знищити наш світ, — заперечив Девід, — а не мандрувати ним.
— Твоя правда. — Вона примружила свої зелені очі й задумалася. — А що як вони збираються десь разом відсвяткувати кінець світу... усі гносеї гуртом?
Пульс у Девіда прискорився.
— А як краще довести свою приналежність до гурту, свої запросини на бенкет перемоги, ніж показати секретну карту?
— Саме так, — очі Йаелі блиснули. — Перепустка, запрошення. Щось таке. Їм потрібен реальний доказ. Вхідний квиток.
— Непогано, що я прихопив карту Джилліса.
Вона підвела голову й подивилася йому просто у вічі.
— Мені теж потрібна карта. Я їду з тобою.
— Ні, Йаеле.
— Квиток мені забронювали. Моє місце одразу за тобою. Я не пущу тебе самого шукати Стейсі. — Вона заговорила тихіше. Від цього голос її видався ще напруженішим. Девід ледь чув, що вона каже. — Зачекай тут. Я заберу карту рабина Бен Моше. Бачила, куди її поклав рабин Кардоза.
Девід притримав її за руки.
— Мені потрібен камінь, Йаеле. Агат.
Вона довго дивилася на нього, і він прочитав сумнів і боротьбу з ним на її обличчі. Не промовивши ні слова, вона вийшла з бібліотеки.
Йаель летить із ним до Лондона. Девід несподівано зрадів. Якщо їхня здогадка про карти правильна, вони мають дві перепустки до Г'носесвілля — хоч де б він не знаходився. Можливо, карти приведуть його і до Стейсі. Або до тих, хто знає, де Кріспін тримає дівчинку.
Він витяг із портмоне загадкову карту й укотре почав розглядати, намагаючись розшифрувати її символіку. Люди стрибають з розбитої верхівки вежі.
Самогубство? Ні. Руйнація, смерть, хаос — так сказала ворожка Таро. І відродження. Погляд його зосередився на блискавці, що розколола небо поза вежею, — гнів Матінки-Природи останнім часом вибухав електричними розрядами.
І цей замковий міст, що нагадував Тауерський міст у Лондоні.
Лондон. Саме там перетнулися їхні з Кріспіном шляхи... і саме туди поспішає він у пошуках Стейсі.
Йаель ішла до нього кімнатою зі шкіряною сумкою через плече.
— Я принесла обидва камені, — прошепотіла вона, не моргнувши оком. — Вони лежали саме там, де я запам'ятала.
Раптом у Девіда в хребті щось гостро штрикнуло. У вухах гуділо, ніби їхня розмова передавалася гучномовцями.