Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
— Виживе, — урвав його Гаррі. Він і думати не хотів про щось інше. — Луна живуча, значно живучіша, ніж вам здається. Мабуть, розповідає зараз іншим в'язням про руйно—смиків і нарґлів.
— Маю надію, що так воно і є, — зітхнула Герміона і провела рукою по очах. — Мені було б так шкода Ксенофілія, якби…
— …якби він щойно не намагався видати нас смертеже—рам, — договорив за неї Рон.
Вони поставили намет і залізли всередину. Рон зварив чаю. Після вкрай ризикованого порятунку холодний зацвілий намет здавався їм рідним домом, безпечним і затишним.
— Ох, і чого ми туди поперлися? — простогнала Герміона після кількох хвилин мовчання. — Гаррі, ти правду казав, знову повторилася Ґодрикова Долина, тільки час змарнували! Смертельні реліквії… яке безглуздя… хоч може, — їй, здається, стрілила в голову думка, — він усе це вигадав на ходу? Можливо, він і сам не вірить у ті смертельні реліквії, а просто хотів нас затримати розмовою, аж поки прилетять смертежери!
— Навряд, — засумнівався Рон. — У стресовому стані щось вигадувати в сто разів важче, ніж ви думаєте. Я це зрозумів, коли потрапив у лапи хапунам. Набагато легше було прикинутися Стеном, про якого я хоч щось знав, ніж удавати абсолютно нову людину. Старий Лавґуд був страшенно напружений, коли намагався втримати нас у себе. Гадаю, він казав правду, або те, що сам вважає за правду, щоб зацікавити нас розмовою.
— Не думаю, що все те має якесь значення, — зітхнула Герміона. — Навіть, якщо він говорив щиро, я ще за все своє життя не чула відразу стільки нісенітниць.
— Зачекай, — сказав Рон. — Про Таємну кімнату теж казали, що то вигадка.
— Та Смертельні реліквії просто не можуть існувати, Роне!
— Кажи, що хочеш, але одна з них цілком реальна, — заперечив Рон. — Плащ—невидимка нашого Гаррі.
— "Казка про трьох братів"—вигадана, — рішуче не погодилася Герміона. — Розповідь про страх людей перед смертю. Якби уникнути її було так само легко, як заховатися під пла—щем—невидимкою, то ми б уже мали все, що нам потрібно!
— Не знаю. Я б не відмовився від всемогутньої чарівної палички, — пробурмотів Гаррі, крутячи в пальцях таку нелюбу йому тернову паличку.
— Таких паличок не існує, Гаррі!
— Ти ж сама казала, що було безліч чарівних паличок, таких, як той жезл Смерті чи як там їх називали…
— Ну нехай. Навіть якщо ти хочеш замакітрити собі голову, ніби бузинова паличка існує насправді, то що ти скажеш про "воскресальний камінь"? — Пальцями вона зобразила лапки над останніми словами, вимовляючи їх під креслено саркастично. — Мертвих не воскресити жодними чарами — це ж ясно!
— Коли моя чарівна паличка з'єдналася з паличкою Відомо—Кого, з'явилися мої мама й тато… і Седрик…
— Але ж вони насправді не воскресли з мертвих, — заперечила Герміона. — Це просто… просто бліді копії людей, яких уже не оживити.
— Ота дівчина з казки — вона ж теж насправді не ожила. У казці і йдеться про те, що мертві люди належать до царства мертвих. Проте середульший брат таки зумів її побачити і з нею розмовляти. Він навіть прожив з нею якийсь час…
Він помітив у Герміони на обличчі стурбованість і ще щось таке, що нелегко було описати. Коли вона зиркнула на Рона, Гаррі зрозумів, що то був страх: він налякав її своїми розмовами про життя з небіжчиками.
— А той тип Певерел, похований у Ґодриковій Долині, —
поспіхом змінив він тему, намагаючись говорити розсудливо й нормально, — ти щось про нього знаєш?
— Ні, — відповіла вона з явним полегшенням. — Я шукала згадок про нього після того, як побачила знак на його могилі. Якби він був відомий або зробив щось важливе, то точно був
* би у якійсь нашій книжці. Я знайшла прізвище Певерел тільки в книжці "Шляхетність природи: чаклунська генеалогія". Я позичила її у Крічера, — пояснила вона, коли Рон підняв брови. — Там перелічено чистокровні роди, що не мали продовження по чоловічій лінії. Очевидно, Певерели були серед перших вимерлих родів.
— Вимерлих по чоловічій лінії? — перепитав Рон.
— Це означає, — пояснила Герміона, — що прізвище Певерел зникло багато століть тому. Вони могли мати нащадків, але вже під іншими прізвищами.
І тут Гаррі осяяло, звучання прізвища Певерел розбурхало йому пам'ять. Він згадав брудного діда, що тицяв огидного персня під ніс міністерському службовцеві, і вигукнув:
— Ярволод Ґонт!
— Що—що? — перепитали одночасно Рон і Герміона.
— Ярволод Ґонт] Дід Відомо—Кого! У ситі спогадів! З Дамбл—дором! Ярволод Ґонт сказав, що його рід походить від Певе—релів!
Рон з Герміоною були приголомшені.
— Той перстень, перстень, який став горокраксом, Ярволод Ґонт казав, що на ньому був герб Певерела! Я бачив, як він розмахував ним перед тим типом з міністерства, ледь не запхнув йому в носа!
— Герб Певерела? — різко перепитала Герміона. — А ти бачив, який він?
— Не дуже, — намагався пригадати Гаррі. — 3 того, що я пам'ятаю, там не було нічого особливого, хіба що кілька рисок. Фактично, зблизька я побачив перстень аж після того, як його розламали.
З того, як округлилися її очі, Гаррі зрозумів, що Герміона щось збагнула. Рон здивовано поглядав то на нього, то на неї.
Нічого собі… ви думаєте, то знову був цей знак? Символ
реліквій?
— Чом би й ні? — схвильовано озвався Гаррі. — Ярволод Ґонт був старий тупий невіглас, що жив, як свиня, й ціка вився лише своїм походженням. Якщо той перстень століт тями передавали з рук у руки, то він міг уже й не знати, що то було насправді. У його хаті не було жодної книжки, і можете мені повірити, що він геть не був схожий на людину, яка читає дітям казочки. Зрозуміло, він волів би думати, що ті риски на персні — то герб, бо вважав, що ті, в кому тече чиста кров, мають майже королівську велич.
— Так… це все дуже цікаво, —обережно почала Герміона, — однак, Гаррі, якщо ти думаєш про те, що мені здається, то ти думаєш…
— А чому ні? Чому ні? —відкинув обережність Гаррі. — На ньому ж був камінь, так? — Він глянув на Рона, шукаючи підтримки. — А що, як то й був воскресальний камінь?
Рон аж рота роззявив.
— Нічого собі… але чи він би й далі діяв, якщо Дамблдор розламав…
— Чи діяв би? Діяв? Роне, та він ніколи не діяв! Не існує ніякого воскресального каменя! — Герміона аж на ноги зірвалася, роздратована й сердита. — Гаррі, ти тепер усе намагаєшся підганяти під ту легенду про реліквії…
— Усе підганяти? — перепитав він. — Герміоно, та воно само все збігається! Я знаю, що на камені з персня був символ Смертельних реліквій! Ґонт сам хвалився, що він походить від Певерелів!
— Хвилину тому ти казав, що не роздивився того каменя!
— А де цей перстень може бути зараз? — запитав у Гаррі Рон. — Що з ним зробив Дамблдор після того, як розламав?
Проте уява в Гаррі вже буяла набагато бурхливіше за Ронову чи Герміонину…
"Три предмети, або реліквії, здобувши які, можна стати володарем Смерті., володарем… завойовником… переможцем… останній ворог, якого буде знищено — це смерть…"
І він побачив самого себе, володаря реліквій, у двобої з Волдемортом, чиї горокракси не йшли з ними в жодне
порівняння… разом їм жити не судилося". … чи це й була
відповідь? Реліквії проти горокраксів? Чи міг би він таким чином стати переможцем? Якби він став володарем Смертельних реліквій, то був би в безпеці?
— Гаррі?
Але він майже не чув Герміону. Узяв плащ—невидимку й почав його обмацувати. Тканина була плинна, як вода, й невагома, наче повітря. За всі ці сім років перебування у світі чарівників йому ще не траплялося нічого подібного. Плащ був саме такий, яким його описував Ксенофілій: "плащ, який по—справжньому й надійно робить того, хто його вбрав, невидимим. Плащ вічний, незмінний і здатний забезпечити постійне й непроникне укриття, хоч би які закляття на нього насилали".
І тут він аж зойкнув, коли пригадав…
— Цей плащ був у Дамблдора тієї ночі, коли загинули мої батьки!
Його голос затремтів, і Гаррі відчув, як кров ударила в лице, та його це не обходило.
— Моя мама сказала Сіріусові, що Дамблдор позичив плаща! То он навіщо! Він хотів його обстежити, бо думав, що це третя реліквія! Іґнотус Певерел похований у Ґодри— ковій Долині… — Гаррі, немов сліпий, ходив по колу в наметі; він відчував, як перед ним відкриваються нові горизонти істини. — Він мій предок! Я походжу від молодшого брата! Усе збігається!