Час смертохристів. Міражі 2077

Між тим Гайдук, вдягнувши літній камуфляжний мундир, пошитий з тканини з саморегулюючим кондиціюванням, в якому найлегше переносив київську спеку, подався до Києва, де об 11.00 мав зустрітися з Генеральним Прокуратором України, маршалом юрисдикції Іваном Оврамовичем Крейдою. Діставшися до підземної станції на Банковій, Гайдук не піднявся на поверхню, а пройшов бічним підземним коридором до Будинку з Химерами, звідки спустився до театру імені Жолдака-Франка, де на нього чекали Невінчаний і начальник оперативно-розшукового управління військової контррозвідки ДерВару полковник Палій. Троє чоловіків сіли на лаву найближче до фонтана, шум якого заважав говорити, а вітер поінколи засівав асфальт і лаву дрібними бризками. Через п'ятнадцять хвилин чоловіки розійшлися, а операторам ДерВару, які моніторили цю сцену за допомогою камер зовнішнього спостереження, не вдалося встановити тему розмови, бо завдяки пекучому сонцю картинка вийшла невиразна, знята в контражурі, обличчя чорні, й сурдоперекладачі не змогли розшифрувати артикуляції губ, а чутливі мікрофони повнилися гомоном води, наче це був звук Ніагарського водоспаду.

Через десять хвилин Гайдук входив до приміщення ГЕПРУ, що розташувалося поміж площею Богдана Хмельницького та Михайлівською, там, де колись були «прісутствєнниє места» — жахливої дореволюційної архітектури будинок, в якому містилася одночасно тюрма (так зване СІЗО), слідче управління поліції, відділок жандармерії (те, що носило назву в народі «гадюшник Мережка») та господарські приміщення ГЕПРУ. За цей будинок (вірніше, за право його знести) довгі роки велася боротьба між різними відомствами, але переміг І.О.Крейда — не як Генеральний прокуратор України, а як Генеральний координатор Інтернет-мереж на території держави. Крейді вдалося переконати Ареопаг і гетьмана в тому, що кращого місця для цензурування різних потоків інформації, вгамування найбільш небажаних для спокою громадян ідей, думок і провокаційних закликів немає. Проект був замовлений у кращого берлінського архітектора Рольфа Нагеля, який розташував двадцять поверхів Будинку справедливості — переважно тюрми — під землею, а двадцять поверхів у вигляді Чорного (бо з чорного склопластику) дирижабля, що ніби тимчасово приземлився на цих древніх горах. Рольф Нагель так і назвав своє творіння: «Цепелін», розповідаючи, що в документах ІІІ-го Рейху був знайдений сценарій урочистого прибуття до Києва в 1941 році Адольфа Гітлера на дирижаблі (цепеліні) та його приземлення на площі Богдана Хмельницького. В Києві натомість виникла своя легенда: якщо обрубати швартовочні канати, якими дирижабль приторочений до землі, він одразу злетить у небо й полетить геть до такої-то довбаної матері. І назвали це творіння «дирижабою». А найбільш цинічні громадяни з числа тих, кого тягали в будинок на допити, порівняли його наземну частину з членом негритянського проповідника Обасанжі, якого в 2063 році розлючені кияни лінчували за розпусту й педофілію, відрізавши новоявленому месії знаряддя його гріхів. Ксеня присвятила цій події поему «Чорний прутень».