Ваш покірний слуга кіт
- Автор: Сосэки Нацумэ
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Іван Дзюб
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Ваш покірний слуга кіт». Краткое содержание книги:
Герої повісті — коти і люди. У японських книжках для дітей прийнято зображати тварина як маленького чоловічка з головою звіра. Коти в повісті Сосекі — це маленькі чоловічки в масках. Серед них зберігаються ті ж соціальні відмінності, що й серед людей, адже вони живуть у світі, де служниця часто розцінюється нижче кішки. У повісті вони на ролі клоунів: розігрують інтермедії між основними номерами. Але якщо коти схожі на людей, то вірно і зворотне: багато людей не краще тварин.
— Знову Греція? — ущипливо випалив господар.
— Нічого тут не вдієш, адже саме у Греції бере свій початок прекрасне. Мистецтвознавець і Греція нероздільні… Коли я бачу, як наполегливо смагляві школярки виконують фізичні вправи, згадую притчу про Агнодіс, — з виглядом знавця базікав Мейтей.
— Знову ви зі своїми незрозумілими іменами, — посміхнувся Кангецу-кун.
— Агнодіс — видатна жінка, я нею просто захоплений. У стародавніх Афінах закон забороняв жінкам акушерувати. От безглуздий закон! Агнодіс, напевне, розуміла його безглуздість.
— Як ти сказав?
— Агнодіс. Таке ім’я жіноче. Так от, вона якось задумалася: яке безглуздя, яка ганьба, що жінкам забороняють бути акушеркою. «Як би його стати акушеркою?» — думала-гадала вона три дні і три ночі. Вдосвіта на четвертий день раптом почула вона, як у сусідів закричало немовля: «уа-уа-уа!» І відразу зійшло на Агнодіс велике просвітлення: вона миттю обрізала довгі коси, одяглась по-чоловічому і пішла слухати лекції Герофіла. Успішно прослухавши його лекції, вона впевнилась у своїх силах і почала акушерувати. І можете собі уявити, господине, здобула популярність! То тут, то там першим криком кричали немовлята і всюди помагала Агнодіс — багато користі принесла людям. Але доля примхлива: раз піднесе, другий кине, біда сама не йде — за собою іншу веде. Як виплила таємниця на чисту воду, Агнодіс стала перед загрозою прилюдної страти за порушення державного закону.
— Мейтей-сан, ви вроджений оповідач.
— Подобається? Однак афінське жіноцтво зібрало підписи й подало петицію. Тож влада не змогла обійти мовчанкою усю цю справу. Агнодіс визнали невинною і звільнили. Тут же на загальну радість афінянок було оголошено, що й жінки мають право акушерувати.
— Чудово! Ви стільки знаєте.
— Взагалі кажучи, знаю. Не знаю тільки, що я немудрий. Лише догадуюсь.
— Хо-хо-хо, все жартуєте…
Господиня всміхнулася на весь рот, і в ту ж мить задзеленчав дзвінок.
— Знову гості, - буркнула вона і пішла в їдальню. Не встиг я зміркувати, хто ж це розминувся з нею в дверях, як у вітальню зайшов уже знайомий вам Оті Тофу-кун.
Якщо й Оті Тофу-кун завітав, то це не означає, що вже всі приятелі, часті гості господаря, зібралися, але треба сказати, що й такого їх числа досить, аби розвіяти мою нудьгу. Отож грішно ремствувати. Якби лиха доля закинула мене в інший дім, я б, можливо, до смерті не дізнався, що серед людей живуть такі сенсеї. На щастя, я став придворним котом господаря, день і ніч вірно служу цій великій людині. Мені випала незвичайна честь, куняючи, спостерігати благородні подвиги не тільки мого володаря, але й панів Мейтея, Канґецу і Тофу — плеяди героїв, яких навіть у Токіо небагато знайдеться. Завдяки їм навіть у таку спеку забуваю про клопіт, якого мені завдає кожушок, і цікаво проводжу час. В усякому разі, якщо їх стільки зійшлося, — сподівайся чогось небуденного. «Цікаво, що буде?» — І я скромно виглядаю з-за фусуми.
— Вибачайте, що довго не подавав про себе вістки, — кланяється Тофу-кун, і я бачу, що його намащене волосся полискує, як і минулого разу. Якщо судити з волосся, він схожий на задрипаного актора, а коли зважити на цупко накрохмалені білі хакама з кокури — на учня славетного вчителя фехтування, Сакакібара Кенкіті. Тому звичайною людиною він здавався лише від плечей до пояса.
— Ти гарно придумав — гуляти в таку спекоту! Чого стоїш? 3аходь, — сказав Мейтей-сенсей так, наче він у себе вдома.
— О, сенсей, я вас так давно не бачив!
— Еге ж, давно, ще від весни, як ми були на вечорі
декламації. До речі, ваш гурток декламації останнім часом не розпався? Ну, а ти після цього вже не виступав у ролі Омія? У тебе тоді чудово вийшло. Ти, мабуть, помітив, як я тобі аплодував?
— Авжеж, ваші оплески надали мені відваги. Тільки завдяки їм я догріб до кінця.
— Коли ви ще збираєтеся? — поспішив запитати господар.
— Липень і серпень відпочиватимемо, а вже у вересні влаштуємо щось гучне. Нічого цікавого для нас на прикметі не маєте?
— Та бачиш… — мляво відповів господар.
— Тофу-кун, а мого твору не зіграєте? — втрутився Канґецу-кун.
— А що ти написав? Мабуть, щось незвичайне…
— П’єсу, — самовпевнено відповів Канґецу-кун. Усі троє приголомшено витріщилися на Канґецу-куна.