Поцілунок Лева
- Автор: Яворский Михаил Андреевич
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Літературна агенція «Піраміда»
- ISBN: 966-8522-64-8
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поцілунок Лева». Краткое содержание книги:
Війна очима головного героя далеко не така, якою описують її підручники з історії. Боротьба маленької людини - ось про що ця книжка, боротьба за життя, за волю, за завтрашній день, за проміння, яким сонце кожного ранку цілує її обличчя.
Наш «уряд» одностайно вирішив, що ми маємо «гордо» визнавати своє членство в Організації та позицію в ній, інакше «німці не сприйматимуть нас серйозно». Ми з Богданом відкрито не заперечували, бо нас вважали б за зрадників, однак потай постановили не коритися цьому рішенню. Задовго до початку допитів ми вирішили дотримуватися попередньої легенди: ми йшли до Києва шукати Богданового брата. Богданові це рішення не легко далося через його палку відданість Організації. Проте я якось переконав його, що життя дорожче, ніж відданість.
За декілька тижнів Богдана викликали на допит. Як і інших, його також забрали до штабу гестапо. Його допит, як він сказав, «минув гладко». Вони морочилися з ним понад дві години, але він стояв на своєму. Моя черга надійшла за тиждень. Мене останнього з нашої камери відправили до штабу гестапо.
Мене завели до невеличкої кімнатки на другому поверсі, напроти сходів. Зайшовши до кімнати, я зніяковів, не знаючи, чого чекати. Усі наші «однокамерники», які «гордо визнали» своє членство в ОУН, казали, що допит - це просто формальність, як і всі ті папери. Зі мною та Богданом була інша річ - ми поклали собі заперечувати все. Тому Богдана й допитували дві години.
Гестапівець, який привів мене сюди, сказав сісти у крісло за дерев’яним столом. Та ще до того, як сісти, я помітив на тому столі щось схоже на тістечко. Не вірячи, я потер очі. Ні, це не просто гра уяви. То був справжній «Наполеон» у відкритій паперовій коробці, поруч із пакою охайно складних паперів.
По той бік столу, за маленькою, пласкою друкарською машинкою сидів допитувач - чоловік середнього віку в цивільному. Він читав якісь папери, либонь, рапорт про мій допит у Лонцькі. Час до часу він поглядав то на мене, то на «Наполеон».
Що це тістечко тут робить? Його пухкенький крем дражнив мене, відволікав мою увагу. Що це - жарт? Я готувався до серйозного допиту. Нарешті мені вдалося відвести погляд від тістечка і роззирнутися. Кімната була більшою, ніж здавалося спочатку. На відміну від сірої вузької кімнати для допитів із високою стелею і важкими ґратами в Лонцькі, ця кімната скидалася радше на кабінет. На вікнах навіть ґрат не було.
Гестапівець, який привів мене, сів у крісло, позаду, ліворуч. Він мав виснажене обличчя і ретельно доглянуте, поріділе, світле волосся. В його очах було щось лиховісне. Спостерігав за моїми рухами. Я відчував на собі його погляд, навіть не дивлячись на нього. Через це я ніяковів більше, ніж через «Наполеон».
Допитувач дочитав папери і поклав їх на стіл поруч із друкарською машинкою. Байдуже, мовчки глянув на мене. Потім взяв із шухляди ще одну течку і почав її читати. Тим часом я пожирав поглядом «Наполеон».
Я аж здригнувся, почувши суворий голос: «Коли ти приєднався до бандерівського руху?!»
Маючи на гадці лише «Наполеон», я був неготовим до запитання, але відповів:
- Я до нього ніколи не належав.
Не певен, що моя відповідь звучала переконливо, я робив все, що міг, щоб думати про запитання, а не про тістечко.
Він свердлив мене поглядом, немов намагаючись прочитати мої думки.
- Ти один із тих, що заперечують свою вину, тому що винні. Такі завжди так чинять. Без винятків.
- Чому ти відпираєшся? - повернувся він до мене з течкою в руках. - Тут сказано: член бандерівського руху, затриманий з іншими похідними групами в околиці Києва, поблизу фронтової лінії.
Знову вп’явся в мене поглядом.
- Ти заперечуєш, що був поблизу Києва?
- Ні, але я там був з іншої причини.
- Забудь про інші причини, байки мені не потрібні.
- Я був там із другом, із Богданом, він, мабуть, вам казав. Ми шукали його брата. Я казав про це на допиті в Лонцькі, але вони не повірили і приписали нас до бандерівців. Хіба Богдан не розповідав вам нашої історії?
Не треба було мені вживати слово «історія» - допитувач криво посміхнувся і крикнув сердито:
- Ну-ну, яка там в тебе «історія»?
Я розповів йому те, що ми з Богданом стільки разів повторювали. Його старшого брата заарештували за спаплюження статуї Сталіна. Незадовго до початку війни його перевели з Лонцькі до Києва. Ми хотіли бути там, коли німецькі війська звільнять Київ, щоб знайти його або його тіло. Адже росіяни, зазвичай, вбивали в’язнів перед відступом. Так вони вчинили у Львові.