Маха гола
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Маха гола». Краткое содержание книги:
На згадку про мистецтво римський прелат розпалився і заговорив так красномовно, наче був художником, а не священнослужителем, у словах його бринів захват і глибока переконаність людини, яка весь вік прожила серед прекрасних, майже античних розписів та скульптур Ватикану. «Після бога — немає нічого вищого за мистецтво...» Цими словами прелат дав зрозуміти, що наречена шляхетніша. за багатьох із тих, хто дивиться тепер на неї. Потім він став звеличати її батьків. У високих і зворушливих виразах згадав про узи чистого кохання і християнської вірності, які поєднують Реновалеса та його дружину на порозі старості і які, звичайно, поєднуватимуть їх до самої смерті. Художник опустив голову, боячись зустрітися з глузливим поглядом Кончі. Хосефіна сховала обличчя в мереживо своєї мантильї й глухо ридала. Котонер визнав за доречне тактовно кивати головою на знак схвалення прелатових слів.
Потім оркестр гучно заграв «Шлюбний марш» МендельсонаМендельсон-Бартольдіу Якоб-Людвіг-Фелікс (1809—1847) — видатний німецький композитор. Заснував першу німецьку консерваторію. «Шлюбний марш» належить до числа його найкращих творів.. Гості засовали стільцями та кріслами, дами ринули потоком до нареченої і, одна поперед одної, стали її вітати; ті, хто відстав, вигукували свої поздоровлення через голови, намагаючись перекричати тих, що прибігли першими. Знявся такий гамір, аж у ньому потонули звуки духових інструментів та бренькіт струн. Монсеньйор, закінчивши обряд, відразу втратив свою значущість, і гості більше не звертали на нього уваги. Майже ніхто не помітив, як він рушив зі своїми священиками до натурницької. Наречена тільки розгублено всміхалася, опинившись у тісному колі жінок, що обіймали її й цілували. На Мілітиному обличчі застиг вираз подиву. Як усе просто! То вона вже одружена?..
Рангом Котонер побачив Хосефіну. Вона проштовхувалася крізь натовп і шукала когось поглядом. Її обличчя було рожеве від збудження. Інстинкт розпорядника підказав старому художникові, що пахне небезпекою.
— Берись за мою руку, Хосефіно. Ходім ковтнемо свіжого повітря. Тут і задихнутися можна.
Вона взяла Котонера під руку, але замість іти за ним, сама потягла його за собою, пропхалася крізь натовп гостей, що з’юрмилися навколо дочки, і спинилася, побачивши нарешті графиню де Альберка. Обачний друг аж затремтів од страху. Так він і думав: вона шукала суперницю.
— Хосефіно!.. Хосефіно!.. Не забувай — ми на весіллі Кіліти!..
Але його застереження було зайве. Побачивши давню подругу, Конча сама підбігла до неї. «Люба моя! Як давно ми з тобою не бачились! Дай-но поцілую тебе... Ще разочок». І лунко цмокала хирляву жіночку, мов у пориві щирої радості. Хосефіна спробувала була опиратися, але відразу й здалася; звичка та виховання перемогли, і вона тільки всміхалася — сумно й знічено. Навіть сама поцілувала графиню у відповідь, правда, холодно й байдуже. До Кончі в неї не було ненависті. Якби чоловік не упадав за нею, то упадав би за якоюсь іншою; справжня її суперниця, грізна й недосяжна, жила в його уяві.
Щасливі й трохи стомлені від зливи привітань, наречені взялися за руки, пройшли крізь натовп гостей і, під музику тріумфального маршу, зникли.
Оркестр перестав грати, і люди посунули до столів, заставлених пляшками, холодними закусками та солодощами, а навколо розгублено метушилися слуги, не знаючи, що робити, бо безліч рук миттю розхапали тарілки з підрум’яненими біфштексами та ножики з перламутровими колодочками, що лежали біля кожної страви. Після обряду вінчання гості, здавалося, відчули нестерпний голод, і тепер ці чемні й добре виховані люди, усміхаючись, штурхали одне одного ліктями, наступали дамам на шлейфи суконь, а взявши штурмом столи, розпорошилися по студіях — збуджені і веселі, кожен із тарілкою в руках; молоді люди самі хапали зі столів пляшки з шампанським і ходили по залах, наливаючи дамам у келихи. З тактовною безтурботністю гості швидко спустошували столи. Слуги квапливо їх накривали, проте піраміди сендвічів, фруктів і солодощів зменшувались на очах, пляшки миттю зникали. Ляскання корків, що вилітали з пляшок, не вщухало ні на мить.