Прерія

— Твоя змія — це всього-на-всього вивідач, або ж я нічого не петраю в індіанських малюваннях і хитрощах, — пробурмотів старий, спершись на рушницю і незворушно дивлячись на чудернацький предмет. — Він хоче нас збити з пантелику, отож і розмалював себе, щоб ми прийняли голову червоношкірого за каменюку, на якій лежить осінній лист. А може, він ще якусь чортівню задумав?

— То це людина? — запитав учений. — 3 роду homo? А я ж думав, що відкрив невідомий досі вид!

— Така сама людина, такий самий смертний, як і будь-який воїн у цих преріях. От колись навряд чи посмів би червоношкірий виткнутись отак перед одним мисливцем… Я міг би назвати його ім'я, але він тепер надто старий, небагато йому вже лишилося жити… та й нездатний ні на що — жалюгідний трапер. Не завадило б побалакати з отим дияволом: хай переконається, що перед ним не безвусі хлопчаки, а мужчини. Виходь із своєї схованки, приятелю, — провадив він далі мовою, розповсюдженою серед багатьох племен дакот. — У прерії знайдеться місце ще для одного воїна.

Очі, здавалося, запалали ще лютіше, ніж досі, але куля (що, на думку трапера, була звичайнісінькою людською головою, чисто виголеною за звичаєм західних воїнів) так само не ворушилась і не виказувала ніяких інших ознак життя.

— Ви помилилися! — вигукнув Оубед. — Ця тварина навіть не з класу ссавців, а що вже не людина, то напевне.

— Отака-от ваша наука! — засміявся трапер, відверто торжествуючи. — Оце такі знання в грамотіїв — усе життя дивляться в книжки, а лося від рисі їм розрізнити не під силу! А ось мій Гектор — теж собака освічений, правда, по-своєму: хоч він і не прочитає жодної літери із звичайного молитовника, але тут його не обдурити! Коли ти не віриш, що це — людина, то я зараз покажу її тобі на весь зріст, і тоді неписьменний старий трапер, що за все життя навіть дня не посидів добровільно за букварем, навчить тебе, як її називати. Не бійся, я не збираюся вдаватись до насильства — просто виманю цього диявола із засідки.