Прерія

Невеличкий потічок, з якого скватерова сім'я брала воду і який напоював дерева й кущі, що росли біля підніжжя бескиду, брав свій початок неподалік від нього, в тополевому гайочку, переплетеному диким виноградом. Сюди й вів трапер супутників, бо лише тут можна було сховатися в таку скрутну хвилину. Нагадаємо, що передбачливість старого, яка, завдяки великому досвідові, під час раптової небезпеки перетворювалася майже на інстинкт, підказала йому вибрати саме цей напрямок, оскільки тепер між ним і загоном Ішмаела стояла гора. Під її прикриттям він вчасно досяг заростів; а Пол Говер і задихана Еллен приспіли під захист переплетених гілок саме в ту хвилину, коли Ішмаел, як ми вже сказали, виліз на вершину бескиду і, наче божевільний, прикипівши до місця, дивився то на розкидане начиння, то на дітей, які лежали зв'язані, із заткнутими ротами, під навісом з березової кори, куди їх поклав передбачливий бортник. З висоти, на якій стояв тепер скватер, кулею з рушниці з довгою цівкою можна було дістати втікачів, що, зробивши цю шкоду, сховалися в гущавині.

Трапер окинув усіх оком, наче перевіряв, чи, бува, ніхто не загубився, і заговорив перший, як людина, що на її розум і досвід покладались усі втікачі.

— Еге, природа є природа, нікуди від неї не дінешся! — сказав він і схвально усміхнувся, киваючи на радісного Пола. — Я так і думав, що ті, хто зустрічався так часто в дощ і погідливу годину, в зоряну ніч і в туманну, не розлучаться отак просто, не помирившись. Але не марнуймо часу на балачки, берімось за роботу! Незабаром Буш із своїм виводком кинуться винюхувати наші сліди, і коли вже вони натраплять на них, — а вони таки натраплять, — і забажають випробувати нашу хоробрість, то цю суперечку — не приведи господи! — вирішать тільки рушниці. Капітане, можете ви відвести нас до одного з ваших загонів? Бо скватерові синки-здоровані битимуться не на жарт, коли я хоч трохи тямлю у войовничих вдачах!