Грішниці. Сфінкс
- Автор: де Карріон Мігель
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Михайло Литвинець
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Грішниці. Сфінкс». Краткое содержание книги:
Мало сказати, що «Грішниці» — вершина творчості визначного романіста і неабиякий набуток кубинської прози. Це справедливо, але далеко не все. Адже нічим не можна зміряти глибінь горя і страждання, що їх Мігель де Карріон підняв цим романом із моря біди, яке залило весь острів Кубу. Крізь пекучі гіркі сльози письменник дивився на муки народу, але ті сльози не завадили йому побачити новий день. Сторінки «Грішниць» настільки сповнені людського горя, що їх аж важко читати. Автор пером реаліста змалював жахливе життя Гавани кінця ІXX і початку XX століття, коли північноамериканські капіталісти після поразки Іспанії проникли на Кубу, несучи народові кабалу, страждання, злигодні та розпусту.
— Я твоя і кохаю тебе, хоч ти й не віриш. Твоя! Твоя! Твоя!..
Рвучко відхилилася назад і швидко зачинила вікно, щоб позбутися цих болісних видінь. У душі змагалися страх і жага кохання. Пройшлася по кімнаті, намагалася заспокоїтись, потім сіла за письмовий стіл і почала писати листа, в якому виливала свою душевну тривогу.
«Моя любов і мріє, мій бог і неможливе щастя моє!
Я не могла ні вдоволити твого прохання, ні пояснити свою відмову, бо не в змозі висловити все, що відчуваю, коли ти поруч. Нині, коли я далеко від тебе, хочу поговорити з тобою по щирості, щоб ти мене зрозумів.
Ти не можеш знати, серце моє, як я сама з собою борюся. Не можеш, бо зовсім по-іншому мислиш, бо вихований інакше, ніж я, а ще тому, що ти — мужчина.
Слухай же: я — погана! Злочин, який я чиню, лякав би мене, якби він не приніс уже стільки горя, і це не стало ніби спокутую за нього. Лише отак я можу жити зі спокійною совістю. Знай, я маю силу, щоб іти далі, навіть обманюючи матір.
Я завжди тебе кохала і кохаю нестямно, як тільки може кохати жінка. Я тебе кохаю і хочу, щоб ти був моїм… Нині, в цю хвилину, я відчула, що не можу без тебе, і злякалась, і, щоб утекти від самої себе, відійшла од вікна, біля якого стояла.
О, ти не знаєш, як мене п'янило б твоє кохання, коли б воно було шлюбне! Я навіть не наважуюсь уявити собі такого щастя! Я хочу, щоб ти знав, як нелегко дається мені ота жорстокість, та обережність, за які ти не раз мені дорікав. Знай: я мучусь, але відколи кохаю тебе, мені дорогі стали і тінь твоя, і журба моя!..
Чому ти просиш у мене те, чого ми ніколи не будемо мати? Тож я і дивлюсь на тебе, як на вічну й неможливу любов. Чому не береш те, що я можу дати тобі?
Слухай мене, щастя моє. Якщо любиш, то не можеш зичити мені зла. Я не змогла б жити з матір'ю, обманюючи її у рідній оселі… Ти помітив, я мовчу тут про все, що хоч трохи стосується шлюбних обов'язків, якими, ти сам добре знаєш, я не дорожу? Нині я знайшла в собі силу, щоб зносити докори сумління та горе, і кажу тобі: я щаслива, бо живу і знаю тебе… Але якби я дозволила собі поступитися, то, присягаюся своїм коханням, була б найнещасніша в світі!
Ти не приходь більше, єдине світло моєї душі! Я можу стерпіти все, лиш не твою зневагу і не розлуку з тобою. Я не прошу любити мене, я благаю, щоб ти розлюбив. Я звертаюсь до твого кохання і співчуття, і навіть не відчуваю приниження, бо перед тобою не маю гордості. Ні-бо, приходь! Хочу бачити тебе й чути, хочу, щоб твоє життя пломеніло разом з моїм, хоч вони й не можуть з'єднатись, хочу твого кохання і поцілунків, якщо вони в тебе знайдуться для твоєї нещасної