Чорнильна смерть
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #3
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-067-3
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильна смерть». Краткое содержание книги:
У книжці «Чорнильна кров» це вміння працює в зворотньому напрямку, і Меґі з Мо вписано до нечувано лихого чорнильного світу.
І от нарешті у «Чорнильній смерті» головні герої змушені жити у вигаданому світі, сповненому викликів і небезпек, позаяк сюжет розгортається злощасно. Здається, що вони назавжди загубилися поміж обкладинками. Та з'являється надія на визволення. Але за умови, що Меґі і Мо зможуть переписати минулі помилки й укласти небезпечну угоду зі смертю.
— Роксано!
Куниця шмигнула повз неї.
Такого не може бути. Небіжчики не повертаються, навіть коли пообіцяли. Проте постать, що вийшла з затінку коло стайні, була страхітливо знайома.
Ґвін форкнув, побачивши на плечі свого господаря іншу куницю.
— Роксано! — гукнув її Вогнерукий, наче прагнув відчути ім’я на язику як те, чого давно не куштував.
То був сон, одне зі сновидь, які вона бачила майже щоночі, сновидь, у яких вона так виразно бачила його обличчя, що торкалася його уві сні, а її пучки й наступного дня ще відчували його шкіру. Навіть коли Вогнерукий обняв її рукою, і то так обережно, наче не був певен, чи не забув він, як треба пригортати її, Роксана не ворухнулася, бо її пальці ще досі не вірили, що справді відчуватимуть його, руки ще не вірили, що знову обійматимуть його. Проте її очі могли бачити його. Її вуха чули, як він дихає. Її шкіра відчувала його шкіру, таку гарячу, наче всередині він горів вогнем, дарма що недавно був такий холодний, такий страхітливо холодний.
Вогнерукий дотримав своєї обіцянки. Навіть якщо він прийшов до неї уві сні, це все-таки краще, ніж нічого, набагато краще.
— Роксано! Поглянь на мене. Дивися на мене.
Вогнерукий узяв її обличчя в руки, погладив щоки, стер сльози, які, прокинувшись, вона так часто відчувала на обличчі. І тільки тоді пригорнув до себе, дав її рукам пересвідчитися, що вона обіймає не просто привида.
Такого не може бути. Вона плакала, горнучись до нього обличчям. Їй хотілося бити його за те, що він кинув її задля хлопця, за весь той біль, який вона відчула через нього, безмежний біль, але серце зрадило її, як і першого разу, коли він повернувся. Воно зраджувало її щоразу.
— Що? — поцілував він її ще раз.
Рубці. Вони зникли, немов їх стерли білі жінки, перше ніж знову послати його в життя.
Роксана взяла долоні Вогнерукого і приклала їх йому до щік.
— Ти диви! — здивувався він і провів пучками по шкірі, наче то було не його обличчя. — Таки зникли. Басті це аж ніяк не сподобалося б.
Чому вони відпустили його? Хто заплатив за нього, так само як він колись заплатив за хлопця?
Чому вона запитує? Він повернувся. Тільки це й має значення, він повернувся звідти, звідки немає вороття. Звідти, де були всі інші. Її донька, Єган, батько її сина, Козимо… Як багато небіжчиків. Але він повернувся. Проте в очах Вогнерукого Роксана бачила, що цього разу він був так далеко, що якась його частина й досі лишається там.
— Як довго будеш цього разу? — прошепотіла вона.
Вогнерукий відповів не зразу. Ґвін чухав собі голову, сидячи на плечі господаря, і придивлявся до нього, наче теж хотів чути відповідь.
— Так довго, як дозволить Смерть, — відповів він нарешті й приклав її руку туди, де калатало його серце.
— Що це означає? — знову пошепки запитала вона.
Але Вогнерукий затулив їй вуста поцілунком.
Нова пісня
У лісі темному ясний зростає світ,
Князі лихі шаліли.
Він чуба має чорного, мов кріт,
І можновладці затремтіли.