Чорнильна смерть
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #3
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-067-3
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильна смерть». Краткое содержание книги:
У книжці «Чорнильна кров» це вміння працює в зворотньому напрямку, і Меґі з Мо вписано до нечувано лихого чорнильного світу.
І от нарешті у «Чорнильній смерті» головні герої змушені жити у вигаданому світі, сповненому викликів і небезпек, позаяк сюжет розгортається злощасно. Здається, що вони назавжди загубилися поміж обкладинками. Та з'являється надія на визволення. Але за умови, що Меґі і Мо зможуть переписати минулі помилки й укласти небезпечну угоду зі смертю.
— Поглянь туди! — шепотіли вони йому. — Поглянь туди, і ти побачиш тих, хто любить тебе — у своїх сновиддях.
Він нахилявся над прозорою синьою водою, розглядав хлопчика, жінку й дівчинку, чиї імена він забув, і бачив, як вони сміються уві сні.
— Чому я вже не знаю їхніх імен? — запитував він.
— Бо ми виростили твоє серце, — казали вони. — Ми виростили його в синій воді, що відокремлює цей світ від іншого. Вона спричиняє забуття.
Атож, так справді було добре. Бо, тільки-но він намагався пригадати, хто він, поставала тільки синь, пестлива й заспокійлива. Тільки тоді, коли він кликав вогонь і розгоралась червона барва, образи з’являлися знову, ті самі образи, які він бачив у воді. Проте туга за ними вщухала, перше ніж набирала сили.
— Як мене звати? — часом запитував він, і тоді білі жінки сміялись. «Вогнеходець, — шепотіли вони. — Таким було твоє ім’я і буде таким завжди, бо ти будеш з нами вічність і не підеш, як решта, в інше життя».
Інколи вони приводили йому дівчинку, зовсім маленьку. Вона гладила йому обличчя і сміялася, мов жінка, яку він бачив у воді та в полум'ї.
— Хто це? — запитував він.
— Вона була тут і вже пішла, — відповідали вони. — Вона була твоя донька.
Донька… Це слово відлунювало стражданням, проте його серце тільки пригадувало, він нічого не відчував. Він відчував тільки любов, нічого, крім любові. Нічого іншого не існувало.
Де вони були? Вони ніколи не лишали його самого, відколи він був тут, тут… де він завжди був. Він уже звик до блідих облич, до їхньої краси й тихих голосів.
А потім зненацька пролунав інший голос, такий відмінний від їхніх. Він знав цей голос. Знав навіть ім’я, яке вимовив той голос.
— Вогнерукий!
Він ненавидів цей голос… Чи, може, любив його? Він не знав. Він знав тільки одне: цей голос поверне все, що він забув, — мов сильний біль, який ураз примусить закалатати його спокійне серце. Може, цей голос уже завдавав йому болю, і то такого шаленого, що його серце мало не розбилося? Так, він пригадує себе! Він заткнув вуха руками, але ж у світі мертвих чують не тільки вухами, і голос дійшов йому до найдальших глибин, мов свіжа кров, що потекла в давно занімілі судини.
— Вогнерукий, прокидайся! — вимагав голос. — Повертайся. Сюжет розказано ще не до кінця.
Сюжет… Він відчув, як синь штовхає його вперед, як навколо нього знову міцна плоть і як йому знову б'ється серце у завузьких грудях.
«Чарівновустий, — подумав він. — Це голос Чарівновустого». І раптом повернулися всі імена: Роксана, Бріана, Фарид — і біль знову був тут, і час, і туга.
Утрачений і повернений
Адже мені тільки раз не пощастило переконати себе, що мертві померли остаточно.