Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другие приключения » Сповідь афериста Фелікса Круля
Сповідь афериста Фелікса Круля - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Сповідь афериста Фелікса Круля

Электронная книга - «Сповідь афериста Фелікса Круля». Краткое содержание книги:

Фелікс Круль, син збанкрутілого фабриканта шампанських вин, описує історію свого суспільного злету: від краденого в дитинстві шоколаду до ролі маркіза на аудієнції в короля Португалії.У останньому романі Томаса Манна через пригодницько-еротичний сюжет на кшталт «Історії мого життя» Джакомо Казанови пародіюється, доводячи до крайньої межі, традиція сповідної мемуаристики, закладена ще Святим Авґустином.«Фелікс Круль» лише на поверхні є каскадом дотепних ситуацій, яскравих сцен та паноптикумом химерних персонажів, сюжет роману слугує тлом для трактування улюблених філософських проблем Томаса Манна, таких як ілюзорність та неправда в мистецтві, межі істинного аристократизму, двоїстість життєвої ролі й пошук ідентичности, світ як уявлення та симулякр. «Фелікс Круль», по-первах задуманий як перелицювання «Творчости й правди» Гьоте, став найавтобіографічнішим та найсповідальнішим романом з усього доробку Томаса Манна.
1 ... 75 76 77 78 79 80 81 82 83 ... 88
Перейти на страницу:

- Ну, а малюнки, маркізе? Де вони? Ви ж знаєте, що я хочу поглянути на них і залишити собі.

- Та що ви, Зузу, — відповідав я. — Не міг же я при нести їх сюди. Куди б я їх поклав і як би вам показав, адже тут нас кожну хвилину могли б заскочити зненацька…

- Це ще що за вираз — «заскочити зненацька»?

- Мила Зузу, адже ці результати моїх мрійливих спогадів про зустріч з вами не призначені для очей третього, не кажучи вже про те, що вони навряд чи призначені й для ваших очей. Їй-богу, я б дуже хотів, щоб обставини тут, й у вас вдома, і взагалі скрізь давали нам більше можливости мати свої таємниці.

- Свої таємниці? Будьте ласкаві добирати вирази!

- Але ви ж самі спонукаєте мене до утаємничення, тоді виходить так, що це надто складно влаштувати.

- Я просто кажу, що вам потрібно знайти спосіб передати мені малюнки. Для цього ви досить кмітливі. Ви виявили спритність у тенісі, я з делікатности назвала вашу гру фантастичною, насправді ви так часто промазували, що складалося враження, ніби ви взагалі ніколи не вчилися грати в теніс. Але спритним ви таки були.

- Який я щасливий, Зузу, чути це з ваших уст…

- За яким, власне, правом ви називаєте мене Зузу?

- Так вас же ніхто не кличе інакше, а крім того, це ваше ім'я мені так подобається. Я аж здригнувся, коли вперше його почув, і відразу прийняв його у своє серце…

- Як можна прийняти ім'я у серце?

- Ім'я нерозривно пов'язане з людиною, що його носить. Тому, Зузу, мені й було так радісно почути з ваших уст — як приємно мені говорити про ваші уста! — поблажливий і почасти навіть схвальний відгук про мою недолугу гру. Повірте мені, якщо вона виглядала як жалюгідна халтура, то тільки через щасливе усвідомлення, яке проймало мене всього, усвідомлення того, що за мною спостерігають ваші дивовижні чорні очі.

- Дуже славно. А чи відомо вам, маркізе, що те, чим ви зараз займаєтеся, називається залицянням? Оригінальністю це сильно поступається вашій грі. Чи не всі тутешні молодики вважають теніс більш-менш пристойним приводом для цього огидного заняття.

- Огидного, Зузу? Чому ж? Одного разу я вже чув, як ви називали любов непристойною темою і при цьому слові навіть сказали «фе».

- І знову так скажу. Всі ви зухвалі, зіпсовані хлопчиська, що тільки й думають про непристойне.

- О, якщо ви зібралися встати й піти, то ви позбавляєте мене можливости сказати кілька слів на захист любови.

- Я саме і хочу позбавити вас цієї можливости. Ми вже надто довго сидимо тут удвох. По-перше, це не прийнято, а по-друге (коли я кажу «по-перше», то у мене завжди є напоготові й «по-друге»), по-друге, одиничне на вас не справляє враження і захоплення у вас викликає лише «комбінація». «Вона ревнує мене до своєї матері», — не без задоволення подумав я.

Зузу кинула мені «au revoir»[199] і відійшла. Ех, якби ж то й матуся королівської раси ревнувала мене до доньки! Це від повідало б ревнощам, які нерідко крилися в моєму почутті до однієї через почуття до іншої.

Відстань від тенісного майданчика до вілли Кукук ми пройшли разом із кузиною і кузеном, що жили трохи далі. За сніданком, який, власне, мав бути прощальним, але тепер уже таким не вважався, цього разу нас було четверо; Уртадо сьогодні був відсутній. Приправою до страв служили шпильки, які підпускала Зузу щодо моєї гри в теніс, про що, судячи з її прихильного розпитування, певною мірою цікавилася й донна Марія-Пія; вона особливо пожвавилась, коли Зузу зволила згадати про деякі з моїх «подвигів». Я кажу «зволила», оскільки Зузу цідила слова крізь зуби й, ніби сердячись, хмурила брови. Коли я дорікнув їй за це, вона відповіла:

- Серджуся? Звичайно. Такі удари не відповідали вашому невмінню грати. Це було неприродно.

- Скажи краще — надприродно, — розсміявся професор. — По-моєму, все пояснюється ґалантністю маркіза, який хотів поступитися вам перемогою.

- От і видно, що ти нічого не тямиш у спорті, татусю, — злісно обізвалась вона, — якщо думаєш, що ґалантність могла тут відгравати якусь роль, і надто вже м'яко пояснюєш абсурдну поведінку твого дорожнього знайомого.

- Тато взагалі м'яка людина, — підсумувала сеньйора обмін думками.

Після цього сніданку не було прогулянки, як то було після багатьох інших сніданків, на які мене запрошували Кукуки протягом наступних тижнів. Поїздки на околиці Лісабона стали відбуватися пізніше. Про це я розповім трохи згодом. А тепер мені хочеться лише згадати про радість, яку я відчув, коли, тижнів через два після відправлення мого листа, портьє вручив мені лист від моєї матері, маркізи. І ось що було написано в цьому листі німецькою мовою:

Вікторія, маркіза де Веноста, уроджена фон Плеттенберґ.

Замок Монрефюж, 3 вересня 1895 року.

Мій милий Лулу!

Твій лист від 25го минулого місяця було своєчасно вручено татові й мені, і тепер ми обидва дякуємо тобі за це докладне й, безперечно, цікаве послання. Твій почерк, Лулу, завжди залишав бажати кращого, і зараз не позбавлений певного маньєризму, зате твій стиль порівнянно з минулим став значно витонченішим та округлішим, що я приписую впливові паризької атмосфери, яка дедалі помітніше позначається на тобі; адже парижани понад усе цінують гостре й влучне слово, а ти довго дихав паризьким повітрям. Окрім того, напевне, правду кажуть, що любов до красивої й шляхетної форми (а вона завжди була притаманна тобі, тому що ми заронили її в твою душу) наскрізь пронизує людину, зумовлюючи не тільки її зовнішні манери, але й все її життя, а отже, поширюється й на її спосіб висловлюватись як усно, так і письмово.

І все ж я не вірю, що ти справді був настільки елегантно-красномовний перед його величністю королем Карлосом, як ти зображаєш у своєму листі. Гадаю, що це епістолярне перебільшення. І все-таки ти приніс нам щире задоволення, звичайно, насамперед, висловленими тобою переконаннями: вони настільки ж близькі твоєму батькові, як і його величності королеві Португалії. Ми обидва повністю поділяємо твою думку про божественну волю до існування земних відмінностей між багатими й бідними, знатними й простими, а також про необхідність жебрацтва. Як могли б ми займатися добродійністю й чинити по-християнському добрі справи, якби на світі не було бідних і нещасних?

Але це лише як передмова.

Не приховую — проте ти нічого іншого й не очікуєш, — що твоє досить свавільне рішення відкласти на такий довгий термін поїздку до Арґентини спочатку викликало в нас певну розгубленість. Але потім ми з ним примирилися, бо підстави, які ти наводиш, доволі поважні, й ти маєш рацію, коли кажеш, що результати виправдовують твій вчинок. Передовсім я, звичайно, маю на увазі нагородження тебе орденом Червоного Лева, яким ти завдячуєш як милості його величности, так і особистій своїй чарівності. Тато і я сердечно вітаємо тебе з нагородою. Це дуже поважний орден, який рідко діставався людині в такому юному віці, й хоч тобі присвоєно орден другого ступеня, але, їй-богу, годі назвати таку відзнаку другорядною. Вона є честю всієї нашої родини.

Про цю радісну подію мені розповіла також і пані Ірмінґард де Гюйон у листі, який прийшов майже одночасно з твоїм, у ньому докладно йдеться про твої успіхи в вищому світі, про які вона знає зі слів чоловіка. Вона хотіла порадувати моє материнське серце й досягла своєї мети. Але, не бажаючи, звичайно, тебе засмутити, зауважу, що її опис, точніше опис посла, я читала не без деякого подиву. Жартівником ти був завжди, але таких пародійних талантів, такого бурлеску й перевтілення, який дозволив тобі весь вечір потішати товариство, серед інших і принца королівської крови, а також змусити сміятися майже вже не по-королівському обтяженого турботами короля, — цього ми від тебе не сподівалися. Але менше з тим! Лист пані Гюйон підтверджує твої власні повідомлення, і тут я ще раз зауважу, що успіх виправдовує засоби. Вибачаю тобі, дитино моя, що ти використовував для своїх «вистав» подробиці нашого домашнього життя, яким краще було б не надавати розголосу. Я пишу тобі, а Мінім лежить на моїх колінах, і я впевнена, що вона приєдналася б до моєї думки, якби її маленька голівка могла все це осягнути. Ти дозволив собі крайні перебільшення й ґротескні вольності та виставив свою матір у досить смішному світлі, зображаючи, як вона, вся замурзана й майже непритомна, лежить у кріслі, а старий Радикюль поспішає до неї на допомогу з лопаткою й відерцем для попелу. Я такого відерця і в очі не бачила, воно плід твого запалу за будь-яку ціну розважити товариство, але оскільки цей запал приніс настільки втішні плоди, я не в претензії, що моя гідність зазнала певних втрат.

вернуться

199

До побачення (фр.).

1 ... 75 76 77 78 79 80 81 82 83 ... 88
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)