Київська Русь
- Автор: Толочко Пётр Петрович
- Серия: Україна крізь віки #4
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: Абрис
- ISBN: 5-86828-028-Х
- Жанр: История
Электронная книга - «Київська Русь». Краткое содержание книги:
Для істориків-викладачів, студентів, учнів, учителів, для всіх, кого цікавить минуле України.
Щось подібне зустрічаємо в одній із праць Л.М. Гумільова. Як вважав історик, похід на Русь і Європу кочовикам був зовсім ні до чого і вони були втягнуті в нього “не власною волею, а логікою подій світової історії і політики”. Та й руйнівні наслідки походу Батия, згідно з Л.М. Гумільовим, надто перебільшені. Дві кампанії, виграні загарбниками у 1237 — 1238 та 1240 рр. “не набагато зменшили руський воєнний потенціал”[283]. Не наводячи жодних доказів, він стверджує, що в Північно-Східній Русі постраждало лише кілька міст. Сільське населення просто перечекало в лісах, поки пройдуть нападники, і повернулось до своїх осель. Про розгром Південної Русі Л.М. Гумільов просто не згадує. Щоправда, було розорено Київ, але сталося це “тому, що кияни убили монгольських парламентарів”.
Метод дослідження і висновки, до яких прийшов Л.М. Гумільов, детально проаналізував Б.О. Рибаков. “Л.М. Гумільов, — пише він, — знайомий з археологією, мав би знати, що мальовничі словесні описи сучасників документально підтверджуються величезним археологічним матеріалом: десятки руських міських центрів назавжди опустіли після Батиєвого погрому; походи 1237 — 1241 рр. виявилися катастрофою, яка знищила військові резерви саме тих князівств, що здавна накопичували сили для боротьби зі Степом”[284].
Вперше руські пізнали силу орд Чингісхана в 1223 р. Половці, що зазнали поразки на Сіверському Дінці 1222 р., звернулись по допомогу до руських князів. При цьому вони заявили, що “нашу землю сьогодні захопили, а ваша завтра взята буде”. Важливе питання організації відсічі навалі “великого і жорстокого народу”, що вдерся у межі половецьких степів, вимагало колективних дій всіх князів. Перед лицем нової небезпеки князі-сюзерени прибули до Києва, щоб прийняти рішення. На раді мав бути і володимиро-суздальський князь Юрій Всеволодович, на що вказує запис літописця: “Юрия же, князя великого суздальского, не бы в том совете”. Дрібніші васали з’їхалися до Києва у великій кількості.
Князі-сюзерени — Мстислав Романович, Мстислав Святославич і Мстислав Мстиславич прийняли рішення виступити проти спільного ворога. їм вдалося зібрати величезне військо, що складалося з київських, смоленських, галицьких, волинських, чернігово-сіверських, курських і володимиро-суздальських полків. Іпатіївський літопис повідомляє, що біля Хортиці зібралися “невиданьная рати, и сущии с ними коньници”. Значні сили привели також половецькі хани.
Напередодні битви ворог здійснив спробу розколоти союз руських і половців. Прибулі до великого київського князя посли заявили, “хан их с рускими никакой вражды не имеет ... понеже мы не пришли на земли ваши и никакой обиды вам не сделали, а имеем войну с половцами, конюхами нашими”. На раді князів було вирішено не спокушатися цією пропозицією.
На жаль, через неузгодженість дій руських князів, а також прорахунки половецьких воєвод битву на Калці було програно. В жорстокому бою загинуло багато руських — з великого війська повернулась назад, може, десята частина.
Битва на Калці стала переломним моментом у житті Русі. Вона не тільки значно ослабила сили руських князівств, а й посіяла на Русі паніку і непевність. Загарбники, також значно знекровлені, повернули від Новгорода-Святополча назад на схід, але пам’ять про жорстоку і сильну азіатську орду ще довго жила в народі. Не випадково літописці дедалі частіше відзначають загадкові явища природи, вважаючи їх знаменням майбутніх нещасть. У пам’яті руського народу битва на Калці залишилась як подія, після якої “Руская земля седитъ невесела”. Народний епос саме з цією битвою пов’язував загибель руських богатирів, коли могутні витязі у тривалій і кровопролитній боротьбі із славою полягли за Батьківщину.
Після битви на Калці ворог не полишив планів завоювання Русі і Європи. Етапами підготовки походу на Європу було перенесення ставки Чингісхана в пониззя Яїка і завоювання Кавказу. Тій самій меті служила широка воєнно-дипломатична розвідка, яка велась у Європі. Великі хани не приховували своїх намірів, вимагаючи покори не тільки від державців сусідніх європейських країн, а також від королів Франції, Англії і самого папи[285].
283
Гумилев Л.Н. Поиски вымышленного царства. — М., 1970. — С. 192, 328 — 329.
284
Рыбаков Б.А. О преодолении самообмана / / Вопросы истории. — 1974. — № 3. — C. 153 — 159.
285
Пашуто В.Т. Борьба народов нашей страны за независимость в XIII — XV вв. Страницы боевого прошлого / / Очерки военной истории России. — М., 1968. — С.18.