Любов у спадок
- Автор: Ромич Инна
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-108-3
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов у спадок». Краткое содержание книги:
Еріка раптом зрозуміла, що насправді він страшенно хвилюється. Голос у нього переривався, між брів залягла сувора складка.
— Як вийшло, що я зустрів тебе в Бархеді? Виявляється, ти була під самим носом у мене, а я… Відповідай, як тебе занесло сюди й що ти тут робиш? — він доволі сильно смикнув її за руку. — Ти дуриш мене! То стверджуєш, що походиш із роду Персі, то раптом виявляється, що живеш у замку Макфергюсів… Навіщо ти збрехала? Хто ти, зрештою?!
Далхаузі напружено дивився їй у обличчя, і в його очах виразно читалася недовіра. Еріка скипіла.
— Облиш мене! — зажадала вона, обурено висмикуючи в нього свою руку. — Ти що, з глузду з'їхав? Я не дурила тебе. Я справді…
Дівчина затнулася й швидко затулила рота долонькою. Тільки цього їй бракувало. Як вона могла забути, що мусить приховувати справжнє ім'я! Ні, хай краще Дік вважає її ошуканкою.
— Ну?! — вимогливо вигукнув Річард, якому терпець урвався.
— Я не зобов'язана відповідати тобі, — огризнулася Еріка. — І якщо ти не заберешся звідси, я таки покличу кого-небудь зі слуг. Зрештою, я тут живу, а ти лише гість у цьому замку.
Вона вирвала свою руку, одним стрибком досягла сходів, які вели до житлових покоїв, рвонула на себе важкі дубові двері, й шотландець не встиг їй нічого відповісти — так і залишився там німо стовбичити. Дівчина щосили ляснула дверима просто в нього перед носом і зникла. У ній все клекотіло з люті. Ну й чудово! Нехай забирається в свій Хайленд, дурень нещасний. Вона ладна була розревтися від образи. Чому він поводиться з нею, як невихований дикун? Ніби знущаючись, пам'ять послужливо продемонструвала її внутрішньому поглядові яскраву картину того, як вона одним ударом збиває з ніг нещасного пажа… Атож, і сама гарна. Мабуть, дивне враження залишається в Діка Далхаузі від кожної зустрічі з нею.
Еріка припала плечем до холодної стіни й тихенько застогнала. Господи, ну чому? Чому, зустрічаючись із цим чоловіком, вона завжди постає в його очах дурнуватим задерикуватим дівчиськом? Як би вона хотіла бути шляхетною панянкою, гарною, з вишуканими манерами… Саме таким дамам служили лицарі в казках, які розповідала вечорами стара Кетрін. Їм, холодним, суворо вихованим красуням, присвячувалися вірші й балади, на їхню честь ламалися списи на турнірах. Дівчина з відразою оглянула свою брудну сукню, заляпаний фартух… Дік назавжди запам'ятає її таку — розпатлану грубіянку, нітрохи не схожу на знатну леді.
— Ну й нехай забирається, — сама собі сказала Еріка.
Настрій було безнадійно зіпсовано. Похнюплена, побрела вона крутими гвинтовими сходами нагору, до свого покою. Що б там не було, а їй потрібно терміново переодягтися. Незабаром усі йдуть до обідні…
— Ах, ось ти де! — зненацька перервав її думки верескливий голос Мері.
Вона підняла голову. Сестричка стояла на верхньому сходовому майданчику й по-королівськи спиралася на поруччя. На ній була чудова сукня з темно-вишневого оксамиту, оздоблена чорним мереживом, яка надзвичайно пасувала до її волосся та блідої шкіри. Еріці негайно схотілося її гарненько відлупцювати.
— Ма, ходи-но сюди, — покликала Мері. — Помилуйся на ось це!
Неподалік спиною до них стояла Маргарет Макфергюс, ще й досі суворим голосом кидаючи останні розпорядження своїй камеристці Дженет. Тітонька озирнулася, швидко оглянула небогу, і її обличчя вражено витяглося.
Еріка ладна була згоріти від сорому. І це ж треба, щоб Мері побачила її саме зараз! Проклятуща коняка! Подумки бажаючи рудій кобилі та її власникові всіляких «благ», дівчина швидко збігла сходами та з винуватим виглядом зупинилася перед тітонькою.
— Я виконала ваше доручення, — заторохтіла вона, намагаючись не зважати на презирливі погляди, якими обдаровувала її Мері. — На кухні всього досить. Борошно є, Сід усе зробив, тільки печеня пригоріла…
Очі в Маргарет покруглішали.
— Печеня?! — злякано перепитала вона. — Який жах! Я сподіваюся, він придумає, як це залагодити… О, Боже мій, тебе що, скупали в болоті?! — відразу накинулась вона на небогу. — Я ж, здається, просила тебе мати пристойний вигляд перед нашими гостями.
Голос у тітоньки знову став суворим. Бідолашне серденько в Еріки завмерло від жаху. «Зараз вона мене прожене в мою кімнату. І я не побачу Річарда», — розпачливо подумала вона.
— Я мало не потрапила під копита, — насилу пролепетіла дівчина.
— Це не виправдання! — суворо заперечила Маргарет. — Ти негайно відмиєшся від цього болота й тільки по тому спустишся в залу. Як можна бути такою неуважною, щоб не бачити, як на тебе конем наїжджають? Де це сталося?