Танець недоумка

— Пішов в інший бік — хто?

— Потім поясню.

Алекс насупився, але наполягати не став і знову повів мене через складські нетрі. І знову я ледь не налетів на його спину, коли він зненацька став мов укопаний.

— Всратися в шлюзі…

Я глянув через його плече. Спереду височіли нагромаджені купи пакетів від сніданків швидкого приготування, готових обідів, сухих пайків, живильних батончиків, енергетичних коктейлів тощо. Я придивився й зрозумів, що припаси були вмістом найближчого контейнера, кришка якого зараз валялася долі. Ще один контейнер був лише трохи відкритий. З нього, немов нутрощі, стирчали білі малярські комбінезони, що тяглися гірляндою уздовж вузького проходу, наче хтось висмикував їх розгонистими нервовими рухами, намагаючись відкопати під ними щось іще.

— Я не біолог, Гілю… — убитим голосом сказав Алекс, — але мені здається, жуки не користуються викруткою, щоб відкрити контейнер…

Алекс показав рукою на відгвинчені шурупи, що лежали на підлозі поряд із кришкою. Викрутка теж тут валялася.

— А ще вони не знають, як відкривати пластикові застібки на сухпайках, — Алекс подивився на мене з якоюсь нелюдською тугою.

— Питання потім, пам’ятаєш? Ходімо.

Хвилини за дві ми стояли біля самотнього сміттєвого бака в іншій частині складу. Я підняв кришку й жестом запросив Алекса глянути.

— Що за фігня така?

— Кокон, який ти бачив. Упізнаєш?

Я обережно витяг двома пальцями світло-сірі шматки сплетеного з павутини покривала.

— Здуріти! — сказав Алекс.

— «Здуріти» буде, якщо ми з тобою викрутимося з усього цього. Виймай. Треба буде усе це десь спалити…

Алекс витяг пакет зі сміттям, ошелешено й водночас жалібно заглядаючи мені в очі.

— Що за лайно свиняче тут коїться? Благаю тебе, бро, скажи, ти хоч щось розумієш, бо в мене зараз тупо пробки виб’є від перенапруження.

— Я розумію далеко не все, друже… Але в кімнаті нашого знайомого Окамури в день, коли він перестріляв купу людей, ми з Ірмою знайшли такий самий кокон. А ще — вся кімната була завалена недоїдками й упаковками.

— Всратися… Це типу зомбі-епідемія почалася?

— По-перше, поки що не епідемія…

— А по-друге?

— Та немає в мене ніяких по-друге… Але якщо історія з коконом спливе, у мене будуть величезні проблеми. Розумієш?

— Тобто ти — в одному човні зі мною? — запитав Алекс.

— І наш човен сильно протікає, друже. Зранку сюди прийдуть люди, і той, хто виліз із кокона, може на когось напасти. І тоді…

— Слухай сюди… — раптом пожвавився Алекс. — Я влаштую спрацювання сигналізації годину на п’яту ранку. Тоді першими сюди ввійдуть не абихто, а хлопці з безпеки. Вони, як мінімум, будуть напоготові. Ну, а далі — вони або відразу знайдуть зомбі, або спершу наткнуться на цей бардак, а потім знайдуть зомбі. Немає значення. Вони його завалять, і край. Іще один збожеволілий солдат, звісно, факт підозрілий. Зате ніяких коконів, а головне — нас із тобою, тут не було.