Гра на багатьох барабанчиках
- Автор: Токарчук Ольга
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Літопис
- ISBN: 966-7007-84-5
- Переводчик: Віктор Дмитрук
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гра на багатьох барабанчиках». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Замість у кіно, Б. витягала тепер чоловіка до опери. Обоє почувалися там загубленими. Вони бачили оту здалеку, але, незважаючи на це, та видавалася їй більшою у драпірованих сукнях, з густим макіяжем, який перетворював обличчя в сузір'я очей, брів і вуст, досконало незалежних плям, як у масці. Голос розкрадали чужі заслухані лиця людей. Він ставав газетою, яка промовляє до багатьох, а тому наче ні з ким і не говорить.
Після закінчення вони, як завжди, опинялися в турецькому барі, а потім машиною, через засинаючі квартали, добиралися додому. Б. знову прислухалася до ліфта.
Наступного дня вона згортала кут килима, щоби слухати. Підлога була кращою за оперу. Вона вже впізнавала слова: «Тeseo тіо ben! Ove sei? Ove sei tu?» або жалісне «Ah, di vederti, o caw, gia mi stringe il desio». Образ жінки, яка розпачає на березі моря. Часом їй здавалося, що поверхом нижче немає ніякої квартири. Що там лиш скелястий берег і кораблі, які потайки вислизають із затоки. Що світить сліпуче сонце і шум моря викликає нудоту. Але коли та відчиняла перед Б. двері, то верталася до звичної своєї подоби — поставної жінки у сірій бавовняній блузі. Розкидані на підлозі папери.
— Принесла тобі налисники зі шпинатом, — говорила Б., але в очах мала неприховане прохання: заспівай для мене. Покажи мені, як ти співаєш. Як це діється, що співаєш? Чому ти співаєш, а я — ні? Звідки береться твій голос? Чому я цього не можу, чому я мертва, а ти живеш?
Та їла і говорила про прем'єру «Аріадни». Що вже шиють їй костюм, що сніжнобіла туніка, перев'язана золотою стрічкою під грудьми. Що волосся високо заколоте, на грецький кшталт, усе в дрібненьких локонах, як у кам'яних богинь. Що мідні браслети. І Тесей, невдячний, тепер уже кидатиме її десятки, може, сотні разів. Його меч, вимазаний кров'ю Мінотавра, зганьблений лабіринт. А потім усе вертатиметься до вихідного пункту — будуть жити на яскраво освітленій сцені, наче втрачаючи раз за разом пам'ять, і те, що має статися, діється само, по колу, без зусиль і можливостей зміни. Що це буде чародійство — брати на себе усі утікання, покидання крадькома, втечі потайки, зникнення без слова. Що невдовзі Аріадна рушить у світ, у великі міста, на ще більші сцени, аби її щовечора покидав чоловік із закривавленим мечем.
— Ясно, що заспіваю.
Поставила касету з акомпанементом і з канапи над чашкою чаю почала арію, але потім, на форте, підвелася й, ходячи по кімнаті, піднесла руки, голос її завібрував, пронизуючи усе навкруг маленькими шпилечками. Прикрила очі, і тепер голос став матовим, наче перетворився у дотик і м'яким пензлем змітав з усіх предметів невидимий пил тиші. Б. бачила, як напиналися м'язи на шиї, як декольте (веснянкувата, тонка шкіра) зноситься і опадає, а дихання педантично керує голосом, і тоді Б. майже з розпачем усвідомила, що ніколи не збагне цього запаморочливого зв'язку шкіри, серця, м'язів і голосу. Що між одним і другим, між тілом і усім, що безтілесне, зяє величезна прірва. Діра в існуванні. Що то дві окремі реальності, які зустрічаються лиш у такі моменти, як цей. І ніколи вони не зможуть проникнути одна в одну, ані торкнутися, ані навіть отертися, бо не існує між ними ніякої схожости, натури їхні протилежні, вогонь і вода, матерія й антиматерія. І якщо хоч раз побачити таку безнадійну спробу зближення, усе тоді перетвориться в тугу, ніби все ж таки знаєш звідкись оту неможливу єдність. Вона відчувала, що та, відхилившись назад, співаючи із заплющеними очима, теж мусить страждати з цієї ж самої причини — маленька зморшка між бровами, паралельні пруги на шиї. Усе від усього відділене, кожна річ окремо, так само й вони дві. На двох кінцях світу.
Та закінчила, але не розплющила очей — стояла нерухомо на тлі кухні, наче заскочена тишею, яку вона ж і сотворила, і тоді Б. підійшла до неї мало не навшпиньках і поклала голову на її веснянкуваті груди, чуючи ще під шкірою, як звук завмирає, розпадається на маленькі подихи, снується ще в тілі тієї, парує. Відчула запах: теплий, безпечний, лагідний запах жіночої шкіри. Та не ворухнулася, а потім, вагаючись, торкнулася її обличчя й легенько гладила.
І все. Потім Б. бачила Аріадну на прем'єрі, скупану в світлі, нереальну. І ще в газетах, бо це був величезний успіх. І початок великого «tournee». У квартирі внизу запанувала тиша.
Після її виїзду осінь ніяк не могла скінчитися. Весь час висіло над містом тепле повітря, тому листя жовкло поволі, опираючись падінню. Щодня з'являлося сонце, хоча все слабше, наче дивувалося цій аномалії, сонне. Може, це буде той єдиний рік в історії — але усе ж згідно законів імовірности, — що зима цього разу не прийде, постоїть лиш на межі світанків, за обрієм дня, і на відчіпного приморозить кілька разів вершечки трав. Усе буде відтерміноване, непевне, чи вже сталося, чи щойно прийде на нього черга.