Усі птахи в небі (ЛП)
- Автор: Андерс Чарли Джейн
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Усі птахи в небі (ЛП)». Краткое содержание книги:
Герої — юна чаклунка і молодий вундеркінд — дорослішають, починаючи розуміти світ і своє місце у ньому, і, звичайно, відвертають катастрофу для всієї Землі.
Переклад olden10
— Мені шкода, — сказала Патриція. Вона стояла у дверях будинку, в халаті. Можливо він її розбудив, але він сумнівався у цьому.
— Вона сказала, що має його від матері, і хотіла передати онуці, але я був єдиним онуком, — сказав Лоуренс. — Вона хотіла, щоб я віддав кільце тій, з якою одружуся, а потім нашій дочці, якби ми її мали.
— Мені реально шкода, — сказала Патриція.
— Я збирався віддати її Серафині, — сказав Лоуренс. — Як обручку. Я обіцяв моїй бабусі, що передам його своїй нареченій.
Патриція нічого не сказала, а просто дивилася на свій пурпурний халат, опустивши очі. Її волосся було розпатланою купою.
— Мені дійсно потрібно віддати його вам? Не можна замінити його іншим?
— Ви дійсно повинні. Або вашу колегу може засмоктати назад у те місце. Або вас, замість неї. — Коли вона це сказала, кільце здалося йому дуже маленькою ціною, яку потрібно було заплатити.
— Ви знали, що так станеться. — Він подарував їй кільце, не виймаючи його, у крихітній оксамитовій коробці. Власне, з коробкою воно було трохибільше, ніж іграшка, яка йому належала. Але це було неважливо.
— Я знала, що буде щось подібне. — Патриція поклала коробку в кишеню халата, де вона трохи витиснула тканину назовні. — Інакше моє заклинання не спрацювало би.
— Чому не було чогось подібного до того, що я повинен постояти на одій нозі цілу годину? Чому це повинен бути мій найцінніший предмет і стержень моєї стратегії влаштувати своє життя? Це не має сенсу.
— Не хочеш увійти і з'їсти тостер-вафель? — Патриція відступила всередину і притримала двері відкритими. — Я не можу говорити про це тут, на відкритому повітрі.
Тостер-вафель не вдалося знайти, але замість цього вона зробила органічні Pop-Tarts, які, ймовірно, були навіть смачнішими. Вони сиділи на сірому плюшевому дивані, де Діді та Рахелін вечорами дивилися телевізор. Патриція постійно стежила за коридором,щоб їх ніхто не підслухував.
— Отже, для початку потрібно згадати, що є два види магії. — Патриція вручила Лоуренсу чорничну випічку та кухоль чаю — типовий англійський сніданок.
— Добра та погана, я гадаю, — сказав Лоуренс, з не зовсім повним ротом. Халат Патриції лежав на дивані поруч з ним, і він подумав, чи не забрати непомітно кільце назад, поки вона не дивиться. Але згадав, що тоді хтось повинен буде повернутися в інший вимір.
— Ні, хоча це загальне невірне уявлення. Зцілююча магія і магія Трікстера ((трюкача, фокусника)). Уже тоді багато людей вірили, що цілюща магія це добро, а магія Трікстера зло, але цілителі могли контролювати і судити людей, а трікстери могли бути надмірно співчутливими і в основному рятували чиїсь життя.
— Як минулої ночі, — сказав Лоуренс.
Патриція кивнула.
— Школи цілителів і трікстерів формувалися протягом сотень років з безлічі місцевих традицій усього світу. І був час, у 1830-х роках, коли дві групи почали між собою війну. Світ міг бути розірваний. Але була жінка на ім'я Гортензія Волкер, яка зрозуміла, що два типи магії працювали краще, якщо поєднувати їх. Ви могли робити дивовижні речі, якщо оволодівали магією Трікстера та Цілителів, більш досконалі, ніж ви могли робити з одним типом магії. Крім того, сменшувалася ймовірність перейти через край, перетворившись на неконтрольованого ідіота або брехуна.
Думки Лоуренса стрибнули вперед.
— Тобто якщо ви хочете здійснити щось важливе, використовуючи магію, вам потрібно обдурити когось щоб зцілити. Отже, ви безпорадні без пацієнта, або хворої людини?
— Я б не казала про безпорадність. Я провела роки навчання, щоб використовувати потрібні навички в безлічі різних ситуацій. Я можу використати магію Трікстера, щоб перетворити себе навіть з кимось поряд. І якщо хтось нападе на мене, я можу "зцілити" їх так сильно, що вони відчуватимуть це протягом тижня.
— Дякую за пояснення. — Лоуренс з'їв останній кусочок пирога з чорницями, і запив рештою чаю. У нього було ще сотні запитань, але він не був готовий чути більше відповідей прямо зараз. Він лише глибше занурився в розбиту оббивку дивана. Ніхто і ніколи не зможе витягнути його задницю з цього дивана, він просто збирається залізти і нього ще глибше, поки диван не проковтне його, як Venus Asstrap.
Кожен квадрант душі Лоуренса кричав, щоб він вибрався звідти, перш ніж втратить щось більше, ніж бабусине кільце та свободу. Але тоді він подумав про ще одну обіцянку, яку він зробив напередодні. Ту, яку зробив з власної волі.
— Я сказав, що я більше ніколи не втікатиму, — сказав Лоуренс. — І я не буду.
— Добре. — Патриція відновила дихання, яке прозвучало так, ніби вона затримала його на ціле століття. — Ще чаю?