Гайді. Гайді. Пригоди тривають

— Налуплю[24] одну з другою, — зі знанням справи відповів пастух.

— А якби якийсь хлопчина поводив себе як ті нерозумні кози, і його трохи натовкли по одному місці, шо бись на то сказав, га?

— А так йому і треба, — відповів Петрусь.

— Ну, козячий генерале, сам визначив, шо тобі належиться. Ото як ще раз проїдеш повз школу, замість того, щоб там сидіти і мудрому вчитися, приходиш до мене і маєш те сповна. Зрозумів?

Тільки тепер Петрусь второпав, куди вітер віє, і що саме його мають на увазі, порівнюючи з неслухняною козою. Це глибоко вразило хлопця, крім того він почав з острахом та крадькома розглядати кутки кімнати, чи не стоїть де знаряддя для послуху, яке сам використовував для кіз, щоб навчити їх уму-розуму.

Проте Вуй, очевидно, не збирався використовувати найрадикальніші методи навчання, а лише дружелюбно сказав:

— Та ней там.[25] Ходи до нас, пообідаємо разом. Після того підете з Гайді до тебе додому. Вечером[26] проведеш її назад, а я тобі щось на вечерю зготую.

Петрусь вельми втішився несподіваному повороту до більш приємних речей, і аж засяяв від задоволення. Отож, не зволікаючи, всівся поруч із Гайді. Але та вже наїлася, бо як почула, що відвідає бабусю, то від радості й дивитися на їжу не хотіла, і посидіти за компанію за столом не мала ніякого бажання. Вона підсунула свою тарілку з великою картоплиною та печеним козячим сиром Петрусеві, який і так отримав від дідуся повну тарілку їжі. Ця обставина аніскілечки не завадила йому: апетиту вистачало і на дві порції. Гайді тим часом побігла до шафи за пальтечком, яке отримала в подарунок від Клари. Тепер у теплому пальті була добре захищена від холоду і готова підніматися на полонину. Дівчинка стала біля Петруся, і коли той «звільнив» тарілку від останньої картоплини, категорично заявила: «Ідемо!» — і першою вийшла на вулицю. Вона мала багато чого розповісти йому: в новому хліві Білка і Бурка геть нічого не хотіли їсти, стояли, сумно понурившись, і за цілий день навіть ні разу не мекнули. А коли вона спитала дідуся, чому вони такі зажурені, той відповів, що кізки зараз почувають себе так само, як їй було у Франкфурті, бо за все життя ні разу не сходили з полонини.